Порушення питання щодо ставлення політичних партій і громадських рухів до релігії, церкви, віруючих відбиває нові реалії сучасного політичного життя України. Воно свідчить, що багатопартійність як одна з форм вираження реального політичного плюралізму є фактом. Поряд з цим сталися істотні зміни в соціальному статусі церкви, діяльності релігійних організацій, функціонуванні релігії у контексті духовних цінностей та моральних орієнтирів нашого часу. Обидва процеси взаємопов'язані. Водночас вони є породженням якісно нових змін у суспільстві.
Україна тривалий час перебувала в режимі тоталітарної системи. Керівній Комуністичній партії належало монопольне становище, державні структури, громадські організації були знаряддям виконання її політичних програм і волі. Ця партія володіла неподільним правом на істину, репрезентувала позицію народу щодо явищ і процесів суспільного життя, зокрема ставлення до релігії, церкви і віруючих. Вузькокласові, партійні оцінки видавалися нею за одностайні оцінки з боку народу, всіх його верств.
У тоталітарній державі здебільшого аморфно, невиразно поставали й саме соціальне служіння церкви, її роль, політична орієнтація, навіть власне конфесіональне обличчя. Це випливало з непевності становища, сучасного й майбутнього церкви. Система розглядала церкву як віджилу інституцію, а релігію — як опіум народу. На тлі загальної несвободи не могло бути й мови про вільне функціонування церкви без тотальної державної опіки. Порушення прав людини, в тому числі у сфері свободи совісті, стало невід'ємним атрибутом тоталітарного режиму.
Падіння тоталітаризму пробудило до політичного життя усі верстви суспільства. їхні інтереси, прагнення, цілі намагаються виразити політичні партії і громадські рухи, які виникають і формуються на хвилі політичного піднесення. Прийшла в рух і церква. У релігійно-церковному середовищі зароджуються процеси, які мають далекосяжні наслідки.
Дві головні тенденції вирізняються на початковому етапі становлення реального політичного плюралізму і свободи релігійної діяльності. Перша — виникаючі політичні партії визначають для себе соціальну опору серед основної частини населення взагалі і у релігійному середовищі зокрема. Друга — церкви, що почали усвідомлювати себе як дієвий чинник суспільного життя, намагаються визначитися у своїх політичних орієнтаціях: політика і релігія, політичні й церковні організації активно шукають контактів, спільних інтересів, можливості співпраці.
Подібний перебіг подій властивий для будь-якої епохи докорінних суспільних змін. Своєрідність ситуації владно породжувала і свої особливості. Насамперед творення державності в Україні, консолідація нації розпочалися в умовах економічної розрухи, зубожіння народу, соціальної напруженості. Ця діяльність розгорнулася в багатонаціональній і багатоконфесійній державі з досить високим рівнем релігійності населення і складними проблемами внутрішньоцерковного життя. Політичні й церковні діячі звертаються до вітчизняного досвіду 20-х років, по-різному інтерпретуючи його: тоді два десятки різних політичних партій співпрацювали з релігійним середовищем. Нарешті, для всього суспільства, релігійних організацій властиві надмірна політизованість, гостре протистояння, спалахи конфліктних ситуацій.
Становлення політичних партій триває. На шляху до свого утвердження вони, разом з вирішенням інших питань, формують своє ставлення до релігії, церкви, віруючих. їхня позиція з цих питань виражена в статутах, програмах, деклараціях, заявах політичних лідерів. На політичній палітрі сучасної України виділяються своєю активністю, чисельністю, організаційним оформленням Народний рух України (НРУ), Українська республіканська партія (УРП), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Демократична партія України (ДемПУ), об'єднаний разом з товариством «Просвіта» Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), Соціалістична партія України (СПУ), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Партія зелених (ПЗ), «Пласт», Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Українська студентська спілка (УСС) тощо.
Багатопартійність супроводжується плюралізмом підходів щодо релігійного чинника. В цих підходах неодмінно наявні спільні моменти: ставлення до членства в партії віруючих і невіруючих, місія релігії і церкви в забезпеченні програмних цілей партій, імовірні сфери співпраці політичних формувань з церквою.
Членство в партії взаємопов'язане з релігійністю УХДП. Партія християнських демократів наголошує, що в її лавах можуть бути лише християни. Бути християнином вимагають від своїх прибічників СНУМ і «Пласт». Решта політичних формувань і громадських рухів не заперечують членства віруючих у своїх лавах.
Політичні партії та громадські рухи здебільшого висловлюють у своїх програмах власне бачення змісту та обсягу свободи совісті, будь-якої моделі її реалізації. Є партії, що трактують свободу совісті з наукових позицій (СПУ, ДемПУ, ЛДПУ), інші сповідують лише вільний вибір релігії (УРП). У розмаїтті сучасних партій є й такі, що повністю обходять це питання.
Політичні формування практично одностайно визнають істотну роль релігії і церкви в суспільно-політичному, історико-культурному й духовному житті минулого та сучасності. Тут також своя амплітуда розбіжностей. Зважені, диференційовані підходи з урахуванням конкретно-історичних особливостей епохи в одних — ідеалізовані, в інших — відверто апологетичні. Особливі акценти зроблено на характеристиці значення релігії і церкви в піднесенні морального стану й духовності людини.
Партійні програми по-різному співвідносяться у визначенні місця й ролі церкви в досягненні програмних цілей. Здебільшого вона уявляється як допоміжний чинник комплексу соціально орієнтованих заходів. Виняток становить лише програма УХДП — єдиної партії, що має відверто релігійне спрямування.
Провідне гасло цієї партії — «Бог і Україна», християнська система цінностей і відповідне тлумачення суспільного розвитку, християнське ставлення до життя як абсолютної цінності, пріоритет моралі над економікою, політикою та ідеологією. УХДП пропонує владним і громадським структурам спільні програми соціального захисту і морального оздоровлення людей.
Політичні партії та громадські рухи ангажують церкві широкий спектр можливостей для співпраці — від впровадження ефективних форм господарювання до розбудови державності, відродження національної культури. Більшість з них апелює при цьому до певної конфесії, а середовищу, яке є соціальною базою партії, пропонує відповідну систему релігійних цінностей.
Партії і рухи з виразним національним спрямуванням (НРУ, УРП, УХДП, СНУМ) зорієнтовані на підтримку національних церков. Ними є передусім Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) й Українська католицька церква (УКЦ). їм належить певна роль у формуванні незалежності Української держави, розвитку національної самосвідомості, реалізації соціальних та екологічних програм, налагодженні всебічних зв'язків з українською діаспорою тощо.
У програмах політичних формувань проголошується неупереджене ставлення до різних релігій, невтручання у міжцерковні зносини, віротерпимість. Ці декларації поряд з визнанням позитивного впливу релігії і церкви на суспільство й людину відкривають реальний шлях для плідного співробітництва з релігійно-церковними організаціями та здійснення вагомих соціальних програм, вдосконалення духовного життя суспільства, виховання підростаючого покоління. Цьому сприяє й те, що церква поступово відроджує інституцію милосердя, благодійності, визначає свої пріоритети в соціальному й духовному служінні, екологічному русі тощо.
Програмні заяви, добрі наміри з боку партій і церков та їх практичне втілення далеко не збігаються. На заваді цьому — надмірна політизація всіх сфер сучасного життя, гостра конфронтація між партіями у боротьбі за владу, міжцерковні конфлікти в Україні на тлі розладу усієї системи господарювання, соціального розшарування, прогресуючого зубожіння народу.
Політичні формування й церкви шукають вихід з критичного становища на шляху соціального миру і злагоди, взаємної толерантності, цивілізованого діалогу. На перший план виходять цінності, що об'єднують людей незалежно від їхньої партійної належності, ставлення до релігії та інших відмінностей: спільна турбота про розбудову незалежної України, збереження і примноження національної культури, паритетне входження у світове співтовариство цивілізованих держав і народів.