9.3 Ознаки та фактори фінансової кризи на підприємстві
Банкрутство підприємця відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Фінансова криза – це фаза розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:
джерела виникнення;
вид кризового процесу;
стадія розвитку кризи.
Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники [1].
Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:
спад ділової активності в економіці країни;
зменшення купівельної спроможності населення;
постійне підвищення рівня інфляції;
нестабільність господарського та податкового законодавства;
нестабільність фінансового та валютного ринків;
посилення конкуренції в галузі;
кризові процеси в окремих галузях;
сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;
дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;
політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;
конфлікти між засновниками підприємства.
До внутрішніх факторів фінансової кризи належать:
недосконалість системи менеджменту;
недосконалість організаційних структур;
низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;
недостатня потужність фірм-постачальників;
неефективна система маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;
прорахунки в інвестиційній політиці;
відсутність інновацій;
недостатнє фінансування;
незадовільна робота служб контролінгу.
Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:
втрата цільових споживачів;
втрата кількості замовлень та контрактів;
підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;
збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;
збільшення плинності кадрів;
зменшення обсягів реалізації продукції.
У практиці підприємницької діяльності можуть траплятися такі види криз:
стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;
прибутковості - збитки "з'їдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;
ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує загроза її виникнення.
Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:
1) безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризового управління;
2) загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;
3) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.
Закон України "Про банкрутство" визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України "Про банкрутство") [1].
Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.
Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин [1]:
з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;
на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;
у разі визнання його банкрутом;
у разі закінчення строку дії ліцензії.
Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.
Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.
У випадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:
встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;
виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;
здійснення санації або укладання мирної угоди;
визнання боржника банкрутом;
здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.
Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.