3.3. Надання допомоги постраждалим в епідемічних осередках
Катастрофи, які є невід’ємною частиною нашого сьогодення, особливо природні, можуть призвести до різкого погіршення санітарно-епідеміологічного стану та виникнення епідемічних осередків.
Під час природних катастроф імовірність виникнення епідемічних ускладнень значно вища, ніж під час техногенних. Це пов’язано з різким погіршенням умов проживання, порушенням діяльності територіальних лікувально-профілактичних, санітарно-протиепідемічних установ та іншими факторами.
Епідемічний осередок – це територія, на якій у певних часових і просторових межах відбулося зараження людей збудниками інфекційних захворювань та набуло масового характеру поширення інфекційних захворювань.
За пропозицією Л.В. Громашевського, епідемічним осередком прийнято вважати місцезнаходження джерела інфекції з навколишньою територією в тих межах, у яких воно здатне у конкретній обстановці при даній хворобі приводити до зараження.
Інфекційні хвороби – розлади здоров’я людей, спричинені живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Основними чинниками, що визначають можливість погіршення санітарно-епідеміологічного стану, є:
- руйнування житлового фонду та об’єктів комунально-побутового призначення;
- вихід із ладу діючих або зниження активної діяльності санітарно-протиепідемічних та лікувально-профілактичних закладів у зонах катастроф;
- суттєве погіршення СГ стану території, де сталася катастрофа;
- можливість утворення вторинних осередків ураження за рахунок руйнування підприємств атомної та хімічної промисловості;
- наявність непохованих трупів людей, тварин, гниття продуктів тваринного та рослинного походження;
- масове розмноження гризунів, виникнення серед них епізоотії та активізація природних осередків;
- інтенсивна міграція організованих та неорганізованих мас населення та його скупчення;
- зниження імунітету до ІХ внаслідок суттєвого погіршення матеріально-побутових умов життя, його рівня, можливість виникнення: захворювань та уражень неінфекційного походження, стресових станів, переохолодження організму й інших чинників;
- можлива затримка у виявленні, ізоляції та госпіталізації інфекційних хворих та носіїв, які не вимагають негайної медичної допомоги, а тому є постійним джерелом поширення інфекції.
Найбільшою є ймовірність виникнення осередків саме тих ІХ, які є ендемічними або ензоотичними для певної території. Відповідно до даних МНС найпоширенішими на території України є: дифтерія, кашлюк, кір, епідемічний паротит та гострі кишкові інфекції. У країні є багато природних осередків багатьох небезпечних інфекцій - туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), КУ-гарячки (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної гарячки з нирковим синдромом (у 10 областях), гарячки Західного Нілу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях).
Найпоширенішими на території України з інфекційних захворювань тварин є туберкульоз та лейкоз великої рогатої худоби, лептоспіроз, сальмонельоз, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо (інфекційна бурсальна хвороба курчат) та хвороба Марека (інфекційна хвороба птиці – переважно курей).
Як результат суттєвого погіршення умов побуту та життєдіяльності населення, у районах катастроф може спостерігатися різке та швидке загострення стану щодо кишкових інфекцій, черевного тифу, паратифів, вірусного гепатиту, дизентерії, сальмонельозу тощо). Механізм поширення інфекції буде зберігатися і діяти в осередку протягом терміну виживання збудника у навколишньому середовищі та за наявності інфекційних хворих серед потерпілого населення.