Існує декілька класифікацій шоку залежно від покладеного в основу принципу. Так, у хірургії широко застосовується класифікація Г.А. Рябова (1979р.), у кардіології – класифікація Е.І. Чазова (1969р.).
Загальновідомою є класифікація M. Weil, H. Shubin (1967р.), згідно з якою виділяють:
1. Гіповолемічний шок.
2. Кардіогенний шок.
3. Гіперсенситивний (анафілактичний).
4. Бактеріальний шок.
5. Обструктивний, що наступає при виникненні перешкод у кровотоку.
6. Неврогенний шок (вазомоторний колапс).
7. Ендокринний шок.
Посилаючись на С.О. Суміна (2000р.), а також відповідно до сучасного сприйняття основних етіологічних та патогенетичних факторів розвитку шоку, можна виділити три основні групи шокових станів залежно від порушень з боку того чи іншого компонента системи кровообігу. Пояснити це можна таким чином: головна функція кровообігу – це транспортування кисню до тканин.
Для виконання цього завдання необхідні три основні умови:
- нормальна нагнітальна функція серця, яка забезпечуватиме об’єм кровообігу, що відповідає потребам організму як у стані спокою, так і в екстремальних умовах;
- артеріальна та венозна судинна сітка, що має властивість змінювати свою ємність, завдяки чому регулюється приплив крові до різних органів і систем;
- належний об’єм циркулюючої крові при достатньому насиченні крові киснем.
Дисбаланс навіть одного з цих компонентів кровообігу буде супроводжуватися неадекватною перфузією та недостатнім надходженням кисню до тканин, що в кінцевому результаті спричинить розвиток шоку.
Загальна класифікація має такий вигляд:
1. Гіповолемічний шок.
2. Кардіогенний шок.
3. Судинний шок.
У свою чергу, різновидом гіповолемічного шоку є геморагічний, опіковий, травматичний. До судинних видів шоку відносять анафілактичний та септичний. У свою чергу, кожен із цих видів шоку має свою детальну клінічну класифікацію.