В'язкість (внутрішнє тертя) — властивість рідких тіл (рідин і газів) чинити опір переміщенню однієї їх частини щодо іншої. Основний закон в’язкого потоку описується формулою Ньютона
, (9.10)
де F — тангенціальна (дотична) сила, що викликає зрушення шарів рідини (газу) одного відносно іншого;
S — площа прошарку, за якою відбувається зрушення;
d/dn — градієнт швидкості W потоку (швидкості зміни за прошарками) за нормаллю n.
Коефіцієнт пропорційності ? називають динамічною в'язкістю. Він характеризує опір рідини (газу) зсуву її шарів. Величину, зворотну динамічній в'язкості ?= 1/?, називають текучістю. Поряд з поняттям динамічної в'язкості використовують поняття кінематичної в'язкості:
. (9.11)
Одиниця динамічної в'язкості в SI — Па?с, у системі СГС-П (пуаз); одиниця кінематичної в'язкості в SI — м2/с, у системі СГС — Ст (стокс). Співвідношення між названими одиницями 1П=10-1 Па?с; 1ст = 10-4 м2/с.
В'язкість рідин зі збільшенням температури зменшується, а газів — збільшується. Динамічна в'язкість до тисків 20 МПа практично не залежить від тиску. В'язкість у загальному випадку не є адитивною фізичною властивістю.
Засоби вимірювання в'язкості називають віскозиметрами. На хіміко-технологічних процесах віскозиметри використовуються тільки для вимірювання в'язкості рідин. У цей час розроблені автоматичні капілярні, ротаційні, вібраційні віскозиметри, віскозиметри з падаючим тілом та ін. Далі розглянуті віскозиметри, найбільше часто застосовувані в хіміко-технологічних процесах.
, (9.10)
. (9.11)