1.1 Виникнення фінансів, їх зв'язок із державою й розвитком товарно-грошових відносин
Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою й функціями держави.
Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. У часи первіснообщинного ладу не було класів, не було й держави. Перший великий розподіл суспільства на класи – це розподіл на рабовласників і рабів і перша держава – рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної привів до утворення феодальних держав.
У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом установлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство у той період було розвинене тільки в армії. Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли й торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори й повинності, мито, позики.
З розкладанням феодалізму й поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи й витрати держав; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.
На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави й ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці й повним відділенням її від власності монарха (16-17-го ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.
Державні фінанси служили потужним важелем первісного нагромадження капіталу, що здійснювалося в 16-18 ст. З колоніальних країн у метрополії стікалися величезні багатства, які у будь-який момент могли бути використані як капітал. Державні позики й податки широко використовувалися у виробничих цілях для створення перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у створенні первісних капіталів належала системі протекціонізму, що дозволяла першим капіталістам установлювати на вироблені промислові вироби високі ціни, одержувати високі прибутки, які в значній частині спрямовувалися на розширення виробництва.
В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини здобувають всеохоплюючого характеру, фінанси виражають економічні відносини у зв'язку з формуванням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу й перерозподілу національного доходу.
Основні кошти капіталістичних держав стали концентруватися у державному бюджеті.
Для державних фінансів капіталістичних країн характерне швидке зростання витрат, що обумовлено, насамперед, посиленням мілітаризації економіки. Наприкінці 19-го ст. майже в усіх капіталістичних країнах витрати держави на військові цілі, погашення державного боргу й відсотків по ньому становили понад 2/3 усіх державних витрат. Великі кошти спрямовувалися також на утримання державного апарату – парламенту, міністерств, відомств, поліції, в'язниць тощо. Витрати на освіту, охорону здоров'я були вкрай невеликі. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.
Двадцяте сторіччя характеризується потужним розвитком продуктивних факторів, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям держави з монополіями, розширенням функцій капіталістичних держав. Держава не тільки забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, вільне підприємництво й правопорядок, але й почала брати участь у процесі виробництва, розподілі й використанні суспільного продукту.
В умовах державно-монополістичного капіталізму, особливо після Другої світової війни, різко зростають державні витрати, значною мірою обумовлені витратами на мілітаризм. Стрибок державних витрат відбувається в роки війн. Так, у США під час Другої світової війни внаслідок стрибкоподібного зростання військових витрат державні витрати збільшилися в 10 разів. Однак у післявоєнні роки витрати держави скорочуються незначною мірою, і основна тенденція полягає у постійному їх збільшенні.
Слід зазначити, що в структурі державних витрат після Другої світової війни відбулися істотні зміни. Вони виразилися в тому, що, незважаючи на величезне зростання витрат на мілітаризацію (особливо в США), питома вага цих витрат порівняно з кінцем 19-го і початком 20-го ст. знизилась, а істотно збільшилися питома вага й абсолютні суми витрат на соціальні цілі (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення). Демократизація громадського життя в умовах розвинутої ринкової економіки призвела до того, що в ряді малих країн Західної Європи (Швеції, Норвегії й ін.) витрати на соціальні цілі стали одними з головних. Звідси виникло поняття «шведська модель соціалізму».
Значного розвитку набули витрати з втручання держави в економіку. Це виразилося в тому, що зросли державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову й іншу галузі промисловості, на підтримку сільського господарства – однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. У головних капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість. Різко збільшився державний сектор економіки. Намагаючись підвищити зайнятість населення й скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, що розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко підвищилися витрати на науково-технічний прогрес (до 50-70% загальної суми витрат на ці цілі). Держава стала активно допомагати монополіям своєї країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи експортним фірмам так звані експортні премії.
Витрати з регулювання процесу капіталістичного відтворення в багатьох країнах досягли 20% і більше загальної суми витрат державного бюджету.
Втручання в процес відтворення й сферу соціальних відносин здійснюється не тільки на національному, але й на міждержавному рівні. Так, країни Європейського Союзу (ЄС) створили міждержавні фонди коштів, використовувані для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки й передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.
З'явилися нові державні витрати на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.
Величезні витрати викликали необхідність збільшення податків – головного фінансового методу мобілізації ресурсів у державний і місцеві бюджети. Податки – найважливіше знаряддя перерозподілу національного доходу.
У 20 ст. зросло значення прямих податків і головного серед них – прибуткового податку з фізичних осіб. Уперше цей податок був уведений у Великобританії в 1842 р., а у більшості країн Західної Європи й США – в першій чверті 20-го ст. Унаслідок зниження неоподатковуваного мінімуму й зменшення податкових пільг щодо сімейного стану в роки Другої світової війни цей податок перетворився в масовий податок, у податок на заробітну плату й невеликі доходи. Ним обкладається практично все самодіяльне населення. Другим великим прямим податком є податок на прибуток корпорацій.
Поряд зі збільшенням прямих податків у 1970–1990 рр. відбулося підвищення непрямих податків, насамперед за рахунок надходжень за акцизами і податку на додану вартість. Зросла питома вага податків у валовому національному продукті – з 30% (у США) до 50% і більше (у малих країнах Західної Європи).
Однак, незважаючи на підвищення податків, аккумулюємих доходів не вистачає на покриття все зростаючих витрат держави. Бюджети капіталістичних країн у роки після Другої світової війни характеризуються великими хронічними дефіцитами, що покриваються державними позиками, випуск яких спричиняє зростання державного боргу.
Після Другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин. Значний розвиток одержали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.