Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, які вирішуються, містить фінансову стратегію й фінансову тактику.
Причому вони тісно взаємозалежні. Стратегія визначає сутність і напрямки тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі й завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Разом з тим варто підкреслити, що фінансова політика, яка базується на об'єднанні й взаємозв’язку стратегії й тактики, їх єдності й підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна.
Фінансова стратегія – це політика, розрахована на довгострокову перспективу й розв’язання глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку.
В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку – досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Разом з тим при будь-яких умовах основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами й створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.
Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів і зміни в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у своєчасному реагуванні на економічні проблеми й диспропорції, її головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку.
Фінансова політика реалізується за двома напрямками: регламентування фінансових відносин у суспільстві й здійснення поточної фінансової діяльності.
Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, що може здійснюватися державою в законодавчій і адміністративній формах.
Законодавче регламентування полягає у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб'єктів фінансових відносин, їх права й обов'язки, порядок і методи здійснення фінансової діяльності й т. п.
Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою розроблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою й фінансову політику.