Група – це обмежена у кількості спільність людей, що виділяється за певними ознаками. Більшість досліджень у соціальній психології побудовані на вивченні малих груп. Можна назвати кілька причин даного факту. По - перше, більшість різноманітних форм діяльності людини відбувається у малій групі (сім’я, друзі, шкільний клас, трудовий колектив тощо). По – друге, у малій групі формується особистість, виявляються її якості. По – третє, мала група опосередковує вплив широкого соціального оточення.
Центральним психологічним феноменом, що характеризує малу групу, є поняття психологічної спільності. Основними критеріями феномену психологічної спільності є:
феномен схожості, що виявляється у спільності мотивів, цілей, ціннісних орієнтацій та соціальних установок;
явище ідентифікації, що полягає у тому, що індивід усвідомлює власну належність до даної групи, єдність з нею, що забезпечує формування почуття «Ми»;
усвідомлення членами даної групи власної відмінності від інших груп (феномен «Вони»);
наявність соціально-психологічних особливостей, характерних для даної групи як окремої спільності (сумісність, соціально-психологічний клімат тощо).
Розповсюдженою класифікацію малих груп є поділ груп на формальні та неформальні. До формальних груп належать первинні колективи підрозділів соціальних організацій та інститутів (шкільний клас, підрозділ в організації, студентська група). Неформальні малі групи – це об’єднання людей, створені на підґрунті внутрішніх потреб (у розумінні, симпатії, любові, належності).
Психологічні механізми формування малих груп суттєво розрізняються залежно від того, про яку форму груп буде йти мова. Формування формальних груп, що є структурними елементами соціальних організацій, відбувається поза бажанням окремих індивідів об’єднатись у межах саме цієї групи. Неформальні групи, навпаки, формуються на підґрунті потреб індивідів у спілкуванні, участі, належності. Саме тому у виникненні неформальних груп велику роль відіграють феномени симпатії, емоційної прихильності, психологічної сумісності.
Формування групи можна описати як послідовну зміну стадій від розрізненої спільності індивідів до організованого цілісного об’єднання. Л.І. Уманський виділив стадії у розвитку групи: номінальна група, для якої є характерним формальне об’єднання для виконання певних завдань, група-асоціація, в якій можна побачити первинну міжособистісну інтеграцію, група - коооперація, в якій об’єднання відбувається не тільки на підґрунті емоційних, але й ділових факторів; група-автономія, для якої є характерним високий рівень групової активності за основними параметрами життєдіяльності. Саме на цьому етапі можливі два варіанти розвитку групи і формування групи-корпорації, що зосереджена на внутрішньогрупових цілях, або групи-колективу, що відрізняється орієнтацією на широкі соціальні зв’язки та продуктивну суспільну діяльність.
Провідним параметром розвитку малої групи є групова згуртованість або єдність групи. Існують різні точки зору відносно того, що слід розуміти під параметрами групової згуртованості. У межах школи групової динаміки підґрунтям групової згуртованості вважається емоційна прихильність індивіда до групи, корисність групи для індивіда та пов’язане з цим почуття задоволення перебуванням у групі. Рівень згуртованості визначається частотою та стійкістю комунікативних зв’язків. Соціометричний напрямок рівень групової згуртованості визначає рівнем взаємних позитивних оцінок, що існують між членами групи. З боку ціннісного напрямку згуртованість групи залежить від рівня «групової згоди». Цим терміном позначається збіг поглядів, думок та оцінок між членами групи.