ТЕМА 9 Лідерство та влада1 Сутність, поняття категорій «лідерство», «вплив» та «влада». Форми влади. Стилі керівництва. Основні підходи до проблеми ефективності лідерства.
У класичному менеджменті лідерство – це здатність завдяки особистим якостям здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягнення цілей організації. Поняття лідерство є невід’ємним від таких понять, як влада, вплив та керівництво.
Лідерство – це здатність індивіда впливати на інших людей з метою досягнення деяких цілей.
Керівництво – це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців (це «робота з людьми»).
Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни в поведінку, відношення і т.п. іншої людини.
Влада - це можливість впливати на інших людей згідно з певними повноваженнями.
Менеджер, займаючи певну посаду на відповідному рівні управління, стає формальним лідером колективу, оскільки отримує повноваження керувати ним. Однак він може й не бути дійсним лідером колективу, якщо не володітиме відповідними якостями. У такому випадку функція лідерства може перейти до неформальних керівників-лідерів, найбільш авторитетних членів колективу.
Неформальними лідерами стають найбільш ініціативні, енергійні, інформовані працівники. У різних ситуаціях життєдіяльності колективу лідерами можуть бути різні працівники.
Безлідерні колективи менш ефективні. Найбільшої ефективності у своїй діяльності досягають ті колективи, де керівник є одночасно і лідером. Керівник повинен уміти впливати на колектив через його неформальних лідерів, а не протиставляти себе їм і боротися з ними.
Для того щоб керівника вважали лідером колективу, він повинен володіти певними якостями:
- діловими – компетентність, економічне мислення, знання основ науки управління;
1 Примус. За її допомогою карають, тим самим знищуються потреби виконавця.
Недоліки: страх на робочому місці, неможливість підтримувати ефективний контроль, оскільки робітники мають свідомо обманювати організацію.
Переваги: якщо пропонуються конкретні заходи, то діє страх ефективно.
Винагорода. Задовольняє потреби та надає задоволення.
Недоліки: незбігання у визначені винагороди (гроші, посада, матеріальні цінності тощо).
Переваги: усвідомлення власної гідності через виконання необхідної роботи для фірми.
Експертна влада. Виконавець вірить, що той, хто впливає, має спеціальні знання, які дозволять підлеглому задовольнити потреби.
Недоліки: діє повільніше, ніж влада харизми.
Переваги: гармонійний баланс між керівником - підлеглим.
Законна влада. Впливова особа має право віддавати накази, а підлеглий має зобов’язанням - підпорядковуватися йому (це сприймається як закон, якому за традиціями слід підкорятися, тому називають її ще традиційною через ієрархію).
Недоліки: недостатнє використання потенціалу людських ресурсів через неврахування формального повноваження осіб, їх інформованість з проблеми, питання.
Еталонна влада (влада прикладу). Виконавця приваблюють певні характеристики та властивості керівника.
Перевага: велика повага до керівника, висока продуктивність правильного виконання завдання.
Переконання. Використовуючи переконання, керівник мовчки допускає, що виконавець має частку влади, яка може зменшити можливість керівника діяти.
Недолік: повільний вплив та невизначеність.
Перевага: виконання роботи людиною, на яку впливають, не потрібно буде перевіряти, і вона буде намагатися виконати її в більшому обсязі, ніж мінімальні вимоги, враховуючи себе співавтором задачі. Переваги містять лише потенційну користь, оскільки бувають випадки, коли примус більш доцільно використовувати.
Участь. Керівник спрямовує зусилля робітника та сприяє вільному обміну інформації. Участь апелює до потреб більш вищого рівня - влади, компетентності, успіху чи самовираження. Використовувати необхідно тоді, коли потреби є активними мотивуючими факторами, за умови, що можна покластися на те, що виконавець буде працювати на мету, яку він/вона власно обрали.
Недолік: індивідуальний підхід кожного до завдання, ускладнюється процес виконання.
У розглянутих формах влади останні дві є форми впливу, які здатні покликати виконавця до активної співпраці. Значить саме за допомогою переконання та участі керівник має ефективно керувати. Чим більше проявляються форми впливу, тим сильніша, міцніша влада керівника.
Стилі керівництва
Спосіб реалізації поставлених задач можна охарактеризувати як стилі керівництва. Німецький вчений Курт Левин розрізняє стилі за характером прийняття рішення в соціальній групі:
- Авторитарний чи директивний стиль керівництва засновується на припущенні, що люди за своєю природою ледащі, не люблять брати на себе відповідальність та управляти ними можна лише за допомогою грошей, погроз та покарання. Він характеризується високою централізацією керівництва, єдинопочатком в прийнятті рішення, жорстким контролем за діяльністю підлеглих. Співробітники повинні виконувати лише те, що їм наказано. При цьому вони отримують мінімум інформації. Керівник такого стилю, як правило, відмовляється від послуг експертів, думок підлеглих, не вносить свої пропозиції на обговорення. Він прагне уникнути таких ситуацій, в яких могла б проявитися його некомпетентність. Поширені методи керівництва: накази, розпорядження, зауваження, виговори, погрози, зняття пільг. Зацікавлення співробітників не враховується. В спілкуванні з людьми характерна чітка мова, недоброзичливий настрій, різкість, нетактичність і навіть грубощі. За таким стилем керівництва інтереси справи для нього стоять вище за інтересів людей.
- Демократичний чи колегіальний стиль характеризується прагненням керівника до прийняття рішень, розподілом повноважень та відповідальності між керівником та підлеглим. Керівник колегіального стилю взаємодіє на рівні “дорослий-дорослий”, який дозволяє вільно спілкуватись, виражати власну думку. Там, де автократ діє наказом, тиском, демократ прагне переконати, довести доцільність рішення проблеми та користі, яку можуть отримати робітники. Прагне використовувати рефлексивні методи управління, а при здійсненні контролю звертає особливу увагу на кінцевий результат. У робітників розвивається самостійність, яка сприяє досягненню цілей фірми та керівника. Авторитет посади підкріплюється особистим авторитетом.
- Ліберальний (анархічний) стиль характеризується безініціативністю, невтручанням в процес робіт. Люди-керівники, які недостатньо компетентні, не впевнені в міцності свого службового місця, вони непринципіальні, питання вирішуються навіть без їх участі. У взаєминах з підлеглими коректні та ввічливі. Позитивно реагують на критику, не вимогливі до підлеглих та не люблять контролювати їх роботу. Надаючи незаслуговані пільги прагнуть закріпити власний авторитет.