Слід усвідомити суть категорії «стратегія», яку було запозичено з військового лексикону спочатку стосовно загального, а згодом і міжнародного менеджменту. Класиками військового визначення стратегії вважаються китайський полководець Сунь-Цзи та австрійський військовий дослідник К. Клаузевіц, котрі пов'язували стратегію як використання бойових дій для досягнення цілей війни.
Необхідність стратегії в міжнародному менеджменті полягає у такому:
Визначення і утримання основного напрямку розвитку компанії в умовах диверсифікації міжнародних операцій.
Потреба координації та інтеграції різноманітних операцій в масштабах корпорації.
Посилення позицій в конкурентній боротьбі.
Переваги стратегічного планування:
Координація і моніторинг довготривалих міжнародних операцій.
Детальне комплексне опрацювання проблем, пов’язаних з політичними ризиками, конкурентами, стабільністю валютних курсів і т. д.
Принципова особливість стратегічного планування в міжнародних корпораціях полягає в тому, що міжнародним компаніям доводиться при розробленні стратегій робити складний вибір між глобалізацією та національною відданістю. Цей вибір ілюструє наведена матриця (рис. 3.1).
Автори цієї матриці К. Барлетт та С. Гошал у процесі дослідження практики міжнародного менеджменту виявили конфлікт між прагненням корпорацій зробити свій бізнес однорідним по всьому світу і відповідним світовим стандартам, а отже, і прибутковішим, з одного боку, та зважувати на різницю національних смаків своїх споживачів — з іншого.
Рисунок 3.1 – Матриця „глобалізація - національна відданість”
Виходячи з цих двох протилежних підходів, корпорація може скористатись перевагами глобалізації (квадрат 1) за рахунок переваг масштабів і цінової конкуренції або ж перевагами диференціації (квадрат 4), яка дає можливість запропонувати місцевим споживачам унікальні товари (послуги). Зазначені квадрати є сферами прийняття простих, але ризикованих стратегічних рішень.
Проте важливо зазначити, що найбільш успішні корпорації, такі як, «Дженерал Електрик», «Моторола», «Філіпс», «Нокіа» та ін., намагаються діяти в квадраті 1.
Слід наголосити на тому, що стратегічне планування — це процес визначення основної лінії організації, довгострокових цілей і виконання планів діяльності щодо досягнення зазначених цілей.
Необхідність і значення стратегічного планування в міжнародному менеджменті зумовлені:
утриманням напряму розвитку компанії в умовах диверсифікації міжнародних операцій;
потребою в координації та інтеграції різноманітних операцій у масштабах усієї корпорації;
належною підготовкою до нових міжнародних викликів і проривів, що виникають.
Переваги стратегічного планування полягають у:
координації і моніторингу тривалих міжнародних операцій;
детальному опрацюванні проблем, зв'язаних з політичними ризиками, конкурентами, стабільністю валютних курсів та ін.
Основні підходи до формулювання і реалізації міжнародних стратегій:
економічний імператив;
політичний імператив;
якісний імператив;
адміністративний імператив.
Економічний імператив стратегічного планування ґрунтується на виборі міжнародними корпораціями належних продуктів для просування в інші країни шляхом використання брендів цінової конкуренції, обслуговування і т. ін. (автомобілі, побутова електроніка і хімія, сталь тощо).
Політичний імператив означає насамперед відбір міжнародними корпораціями певних країн для ведення бізнесу, забезпечення захисту своїх позицій на зарубіжних ринках за допомогою Урядів своїх країн (АвтоЗАЗ-Деу).
Якісний імператив означає використання нових систем управління якістю для докорінного поліпшення позицій міжнародної компанії як на внутрішніх, так і зарубіжних ринках.
Адміністративний імператив базується на врахуванні особливостей кожної ситуації та обґрунтуванні рішень в умовах високого рівня невизначеності, використанні гнучких систем координації.
Зазначені імперативи застосовуються у комбінації.
Важливо звернути увагу на стратегію глобального розміщення, що дозволяє міжнародним корпораціям привести в дію такі фактори збільшення прибутковості, які недоступні для національних підприємств:
Передача зарубіжним відділенням базових знань і навичок, які не піддаються швидкому відтворенню чи імітації конкурентами.
Економія на розташуванні компанії та її підрозділів шляхом розміщення виробництва в тих місцевостях, в яких конкретні операції зі створення цінностей можуть здійснюватись ефективніше і формування на цій основі глобальної мережі.
Використання кривої досвіду, що являє собою систематичне скорочення виробничих витрат протягом усього життєвого циклу продукції шляхом набуття досвіду виробництва й реалізації продукції та економії за рахунок розширення масштабів бізнесу.
Складові глобального розміщення виробництва наведені на рис. 3.2.
Рисунок 3.2 – Складові глобального розміщення виробництва
