ТЕМА 4 СВІТОВІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ. Валютна система та її елементи.

ТЕМА 4 СВІТОВІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ. Валютна система та її елементи.

Валютні відносини пов’язані з функціонуванням валюти при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної і технічної допомоги, наданні і отримання за кордоном різного роду кредитів і позик, укладення угод з купівлі валюти тощо. Учасниками валютних відносин є: держави, міжнародні організації, юридичні і фізичні особи. Правовою основою для виникнення, зміни чи припинення валютних відносин служать міжнародні угоди та внутрішньодержавні акти.

Розрізняють національну та світову (міжнародну) валютні системи.

Національна валютна система – це сукупність економічних відносин, які пов’язані з використанням іноземної валюти і за допомогою яких відбувається валютний оборот у даній країні.

Елементами національної валютної системи є:

національна валюта;

умови конвертування національної валюти;

режим курсу національної валюти;

валютні обмеження;

регламентація міжнародних розрахунків;

умови функціонування національних ринків валют і золота;

національні органи, що регулюють валютні відносини в країні.

Міжнародна (світова) валютна система – це організація валютно-економічних відносин між країнами, закріплена комплексом міждержавних угод.

Основними елементами міжнародної валютної системи є:

міжнародні платіжні засоби (долар, SDR, євро);

режим взаємної конвертованості валют;

регламентація режимів валютних курсів;

міждержавне регулювання валютних обмежень;

уніфікація форм міжнародних розрахунків та правил використання міжнародних платіжних засобів;

режим світових ринків валют і золота;

інститути, що здійснюють міждержавне валютне регулювання (МВФ і Світовий банк).

Якщо національна валютна система базується на національній валюті – грошовій одиниці країни, то світова валютна система – на одній чи декількох резервних валютах. Резервна (ключова) валюта – це особлива категорія конвертованої національної валюти провідної розвиненої країни, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету та валютного курсу для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсів валют країн-учасниць світової валютної системи.

Зараз до резервних валют можна віднести: долар США, євро, єну Японії, фунт стерлінгів Англії та деякі ін.

Об’єктивними передумовами перетворення національної валюти у резервну є провідна позиція країни-емітента у світовому виробництві, зовнішній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, розвинена банківська (і страхова) системи, ринок позичкових капіталів, валюта повинна вільно обмінюватися на інші грошові одиниці, без обмежень використовуватися для надання і погашення міжнародних кредитів і позик.

Статус резервної валюти для країни дає низку переваг:

отримання відносно дешевого і у значній мірі безповоротного (безстрокового) міжнародного кредиту завдяки нагромадженню іншими державами запасів резервної валюти;

можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою шляхами автоматичного отримання безпроцентного та безтермінового міжнародною кредиту;

можливість постійно придбавати більше іноземних товарів і послуг, ніж країна їх вивозить;

сприяти монополіям країни - емітента у здійсненні експорту довгострокових і короткострокових капіталів.

Поряд із резервною валютою формуються так звані міжнародні резервні активи – валютні активи держав (банків, ТНК), що становлять резерви міжнародних платіжних засобів. Міжнародні резервні активи включають: а) золото; різні міжнародні вимоги в іноземних валютах; б) депозити, скарбничі векселі, чеки, державні та муніципальні облігації, ринкові цінні папери.

Країни-члени МВФ до міжнародних активів відносять авуари в СДР (авуари – грошові кошти банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахунках в закордонних банках, перш за все це кошти на кореспондентських рахунках), та резервну позицію в МВФ, а країни ЄС до резервних активів відносять свої авуари в євро, котрі заміщають частину належних цим країнам резервних активів у золоті та доларах США. Розподіл міжнародних резервних активів між країнами та групами країн залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці і міжнародній торгівлі.

Міжнародна лічильна (розрахункова) грошова одиниця (МЛГО) – це умовна грошова одиниця, яка створюється міжнародними економічними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного еталону в різних валютних вимірюваннях. Поступово беруть на себе функції грошей, зокрема, функцію платіжного засобу і нагромадження вартості в формі резервної валюти. Найбільш широкого застосування і визнання набула така МЛГО як СПЗ (SDR).

У вересні 1967 р. на спеціальній сесії МВФ було створено СДР. Одиниця СДР прирівнювалася за вартістю до 0,888671 г чистого золота, тобто 1 СДР дорівнювала 1 долару. Однак девальвації долара призвели до створення у 1974 р. нової системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав. У 1978 р. були змінені складові кошика СДР у зв’язку із зменшенням або збільшенням частки окремих країн у світовому експорті. СДР є порівняно стабільною розрахунковою одиницею, що зменшує ризики від плаваючих валютних курсів. МВФ щоденно публікує курси валют відносно СДР.