Міжнародна валютна система має низку особливостей свого розвитку, який включає 4 основних етапи.
Перша світова валютна система стихійно сформувалася в другій половині ХІХ століття на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей. Система золотого стандарту мала істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного металу. Найбільшою її вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики.
Ці обмеження спричинили зміну першої світової валютної системи золотого стандарту золотодевізним (Генуезька валютна конференція 1922 року). Суть його зводиться до того, що, поряд із золотом, функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Головна причина відмови від обміну паперових грошей на золото – загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему. Отже, процес демонетизації золота у внутрішньому обігу та відхід від золотого стандарту мають глибоку об’єктивну основу, яка визначається структурними змінами всієї системи.
У 1944 р. у Бреттон-Вуді (США) відбулася міжнародна валютна-фінансова конференція, на якій утворено міжурядову установу при ООН для регулювання валютних відносин – Міжнародний валютний фонд (МВФ). У цей період започатковано третій етап розвитку світової валютної системи. На відміну від золотого стандарту, Бреттон-Вудська система стала системою золотовалютного, а у дальшому розвитку – золотодоларового стандарту.
Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи такі:
у новій системі збереглася роль золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість у золото. Інші валюти такої конвертованості не мали. Тому, їхній зв’язок з монетарним товаром здійснювався за схемою: «Золото – долар – національні валюти»;
Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, дотримувалась принципу фіксованих валютних курсів, що мало істотне значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют встановлювалися шляхом визначення їх золотого змісту (масштабу цін) відповідно до цього твердо фіксувалися щодо долара США. Вони не могли відхилятися більше як на 1% в обидва боки без відповідної згоди МВФ;
долар прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: вміст долара дорівнював 0,888 г золота; ціна однієї унції золота – 35 доларів.
Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота.
Сам хід подій в економічному житті країн вимагав заміни Бреттон-Вудського етапу новою системою функціонування. Контури такої валютної системи були визначені на нараді представників країн - членів МВФ у Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р. Кінгстонгська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи, що почала функціонувати після відповідних ратифікацій держав - учасниць з квітня 1978 р.
Зміст основних принципів Ямайської валютної системи такий:
Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження його приватного використання;
Кінгстонська угода поставила за мету перетворити утворену МВФ ще у 1968 р. колективну міжнародну одиницю «Спеціальні права запозичення» – СДР у головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Тобто трансформувалася у нову структуру «СДР – національна валюта»;
особливо важливою ознакою механізму Ямайської системи є запровадження плаваючих курсів національних валют;
Ямайська валютна система розвивається за принципом поліцентризму: вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту) МВФ, з іншого – має досить розвинуту мережу автономних (регіональних) валютних структур (угрупувань).