Формування кореспондентських відносин.

Формування кореспондентських відносин.

У процесі формування кореспондентських відносин між банками можна виділити кілька типових етапів.

На першому етапі відбувається вибір партнера. Інформація про можливого партнера за кордоном збирається через: публікації міжнародних фахових журналів; міжнародну пресу; центральні банки відповідних країн; посольства України у відповідних державах, посольства інших держав в Україні; міжнародні організації; клієнтів та їх ділових партнерів; візити представників іноземних банків; візити іноземних банків; річні звіти банків. При виборі закордонного банку, який має функціонувати як банк-кореспондент, важливу роль відіграють його надійність і платоспроможність. У цьому питанні може допомогти інформація незалежних міжнародних рейтингових агентств, таких як Standard and Poor’s Corporation, Moody’s у Нью-Йорку або ІВСА (Europe’s International Rating Agency) у Лондоні.

Таким чином створюється уявлення про банки тієї чи іншої держави. В процесі вибору банку-кореспондента керуються такими критеріями:

мережа філій цього банку всередині країни, що дозволяє швидко і дешево здійснювати розрахунки, користуючись потенціалами банку-кореспондента в усіх частинах його держави;

його представництва в інших важливих центрах міжнародної торгівлі за кордоном дають можливість заощадити час при створенні кореспондентських банківських відносин у разі, якщо обсяг зовнішньої торгівлі невисокий, а також рефінансувати свої операції у валюті третьої держави;

кількість банків-кореспондентів обраного банку; спектр послуг, які банк-кореспондент може запропонувати; професіоналізм персоналу; творчий потенціал у пошуку рішень; надійність;

швидкість реакції у спільній діяльності; аналіз цін на різноманітні банківські послуги.

Однак слід пам’ятати, що деякі банки не пропонують визначеного пакета послуг. Це не обов’язково свідчить про те, що рівень послуг банку не відповідає вищим стандартам. Обмежене коло послуг пояснюється тим, що в тій або іншій галузі банк пропонує особливий пакет і не приділяє такої уваги іншим послугам. Інакше кажучи, він спеціалізується на певних сферах комерційної діяльності.

На другому етапі до обраного банку надсилається лист із пропозицією встановити кореспондентські відносини. До листа додаються звіт про діяльність, статут та копія ліцензії Національного банку на проведення банківських операцій.

На третьому етапі між банками підписується кореспондентська угода. Кореспондентська угода – договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриття кореспондентських рахунків лоро та ностро, в якому фіксується термін дії договору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття і режим функціонування кореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов’язання сторін.

Характерною рисою є те, що угоди про кореспондентські відносини укладаються на тривалі терміни, тому число банків-кореспондентів повинно відповідати обсягам комерційної діяльності банку. В протилежному випадку існуватимуть невиправдані витрати на обслуговування даних рахунків, а також занадто високий рівень валютного ризику.

На четвертому етапі відкривається кореспондентський рахунок.

Найчастіше встановлення кореспондентських відносин супроводжується взаємним відкриттям рахунків. Проте це не є правилом. Заяву про відкриття рахунку можна зробити в усній формі, висловивши її у ході переговорів банку або по телефону. Однак банку, що відкриває рахунок, варто надати вслід за цим підтвердження в письмовій формі.

На п’ятому етапі відбувається обмін контрольними документами.

Контрольні документи – документи, надані банками один одному з метою запобігти можливості втрат у результаті зловживання їх ім’ям.

До них належать:

річний звіт/баланс; список підписів уповноважених осіб;

угода щодо використання кодового ключа, кодів S.W.I.F.T. (кодів, що гарантують істинність);

список банків-кореспондентів в інших країнах; якщо є, копія ліцензії центрального банку або, принаймні, довідка про те, що вона надана, із зазначенням її номера (залежно від законодавства даної держави). Рекомендований додатковий перелік документів:

список філій усередині країни з їх адресами; ієрархічна таблиця, заповнена іменами посадових осіб банку, що рекомендовані для переговорів з окремих питань; додаткові інформаційні публікації про банк по загальних питаннях.

На шостому етапі банки-кореспонденти мають дійти згоди про те, чиї контрольні ключі використовуватимуться при кодуванні важливих повідомлень у майбутньому. При цьому прийнято надсилати письмове підтвердження цілісності отриманих документів, що містять контрольні ключі. З метою нерозголошення даної надзвичайно важливої інформації банк повинен довіряти свої перевірочні коди тільки працівникам, що заслуговують особливої довіри.