У 1973 p. y Брюсселі було створено акціонерне товариство – Всесвітню міжбанківську фінансову телекомунікаційну мережу (SWIFT – SocietyforWorldwideInterbankFinancialTelecommunications). Офіційно вона почала працювати з 1977 р.
Головна мета СВІФТ – швидкісне передання банківської і фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. її послугами користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92-х країн. Кількість користувачів системи із року в рік зростає. У 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ. Щоденно через цю систему проходить декілька мільйонів повідомлень. Інформація передається цілодобово.
Мережа СВІФТ складається з двох поєднаних один з одним центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з численними системами комп’ютерів для управління мережею і передання даних. З цими центрами управління поєднані національні концентратори в окремих країнах-учасницях. Деякі кредитні установи поєднуються з центрами управління через підключені мережі, або через свої центральні інституції з національними концентраторами.
Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:
платежі – системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;
цінні папери – системи для підтримки торговельних підтверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережні послуги для CREST (система розрахунків за цінними паперами у Великобританії) і CGO (клірингова палата і депозитарій у Великобританії);
іноземна валюта і грошові ринки – системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти міжбанківського ринку в Лондоні).
Передання та обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 секунд. Основне досягнення СВІФТ – це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банківських документів дала змогу уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП та ін.).
Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ була стандартизація форматів повідомлень та адрес, тобто розробка і фіксація єдиної «мови банків». Цей процес почався у 70-ті роки XX ст. Через СВІФТ комп’ютери передають стандартну банківську і фінансову інформацію, що поділяється на сім категорій повідомлень, до яких входить понад 70 їх типів. Кожний тип зорієнтований на максимально повне і точне відображення вимог до подання та передання даних, які можуть виникнути в діяльності банків і фінансових установ. Текст повідомлення складається з полів, частина яких є обов’язковою. Деяких полів може не бути, але всі вони заздалегідь пронумеровані. Обов’язкові поля утримують інформацію, необхідну для правильної обробки повідомлення. Додаткова інформація у разі необхідності розташовується на опціонних полях (необов’язкових). Повідомлення звичайно передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але, крім того, застосовуються ще системні повідомлення, які забезпечують взаємодію між користувачем і комунікаційною системою. Системні повідомлення використовуються для запиту відповідної інформації та отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей.
Кожне повідомлення складається з чотирьох частин: заголовок, текст, посвідчення, закінчення. Заголовок має восьми або одинадцятизначну адресу одержувача – банку або фінансової установи, код відправника, поточний п’ятизначний номер, а також тризначний код повідомлення з двозначним кодом-пріоритетом. Вид повідомлення визначається тризначним цифровим кодом. Його перша цифра відповідає категорії операцій. Так, переказ за дорученням клієнта позначається як 100, переказ за рахунок коштів банку – 200, переказ банку за рахунок третього банку – 202, підтвердження валютної угоди – 300. Для кодування повідомлень за документарним інкасо використовується категорія 4, для операцій з цінними паперами – 5, для акредитивних операцій – 7, для спеціальних повідомлень типу дебет-кредит-авізо і виписок за рахунками – категорія 9 (табл. 5). Залежно від типу повідомлення відповідні поля заповнюються обов’язково, інші – за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюватись у тих або інших повідомленнях.
Для позначення валют використовується тризначний літерний код, установлений ISO. Дві перші літери визначають країну, а остання – валюту відповідної країни. Так, для позначення гривні України використовується код UAH. Усі повідомлення шифруються автоматично з уведенням до комунікаційної мережі, що забезпечує секретність інформації.
Ідентифікація банків здійснюється через посередництво ВІС-кодів (BankIdentifierCodes), які є універсальною стандартною формою ідентифікації в телекомунікаційних повідомленнях і базуються на методиці, запропонованій СВІФТ своїм банкам-учасникам. ВІС-код надається і банкам, які не вступили до СВІФТ і не працюють у його мережі, але бажають отримати код. Коди регулярно публікуються у довіднику кодів ідентифікації банків, який постійно оновлюється.
Якісне обслуговування з використанням системи стандартів означає збереження, приватність, точність, контрольованість і стабільність.