ТЕМА 12 МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ. Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків.
Міжнародні розрахунки – це операції, пов’язані з платежами за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають у зв’язку з економічними, політичними та культурними відносинами між економічними суб’єктами різних країн.
Практика визначення валютно-фінансових умов зовнішньоторговельних контрактів показала, що при проведенні торговельних операцій важливим є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він дає змогу контрагентам зменшувати витрати і ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.
Форми міжнародних розрахунків – це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельними контрактами. При цьому порядок здійснення міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.
Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).
Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов’язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості. По-перше, міжнародні розрахунки, на відміну від внутрішніх, регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними нормами, банківськими правилами і звичаями. По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху коштів. Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки.
При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:
блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;
обов’язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному і/або уповноваженим банкам;
обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);
заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; регулювання строків платежів за експортом та імпортом;
численність валютних курсів – різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами.
Валютні та інші обмеження, які можуть певною мірою перешкоджати здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі до ретельного вивчення питань експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимог з екології й охорони праці; юридичних вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливостей тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.
У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов’язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.
Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик країни – України – і недостатню платоспроможність вітчизняних імпортерів.
При експортних операціях українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно використовують недокументарні форми розрахунків.
Кожна форма розрахунків містить певну частку ризику для експортера або імпортера і залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на даний товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.