При кредитуванні зовнішньої торгівлі експортний факторинг як одна з альтернативних форм кредитування останнім часом набув вагомого значення. Він використовується переважно середніми торговельними підприємствами та виробниками, які серед своїх клієнтів мають постійних покупців. Експортний факторинг як інструмент кредитування непридатний для експортних операцій з тривалою відстрочкою платежу.
Факторинг як метод кредитування експорту розглядають являє собою продаж права щодо вимоги торговельних боргів, тобто він виступає у формі купівлі банком грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації. Експортний факторинг вигідно використовувати за умови, що експортер має проблеми з грошовими потоками та здійснює торгівлю на умовах відкритого рахунку.
Переваги використання факторингу експортерами:
запобігання втратам за безнадійними боргами;
зменшення витрат на утримання бухгалтерського апарату;
усунення валютних ризиків;
розширення кола партнерів та отримання знижок;
економія часу;
зменшення періоду кредитування.
Результатом використання факторингу є можливість розширення обсягу торговельних угод, використання додаткового джерела фінансування та економія управлінських видатків. Особливо вигідним для експортера є використання факторингу при торгівлі за відкритим рахунком.
Поряд з позитивними моментами використання факторингу його розвитку можуть перешкоджати деякі негативні моменти, а саме:
експортери можуть надавати перевагу традиційним методам фінансування;
може існувати думка, що використання факторингу є свідченням нестабільного фінансового стану;
в експортерів виникає побоювання, що втручання факторингової фірми чи банку може погіршити взаємовідносини між партнерами.
Розглянемо суть факторингового кредиту, який надається банком.
Банківський міжнародний факторинг – кредит у формі купівлі банком грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації. Розвиток факторингових операцій обумовлений затримками платежів, неплатежами, а також зростаючою потребою експортерів у кредитах. До факторингового обслуговування банками клієнтів, зазвичай, входить:
облік дебіторської заборгованості покупців; контролювання строків оплати поставок та повідомлення дебіторів про настання таких строків; інкасація (збір) платежів від дебіторів;
перевірка ділової репутації діючих та нових покупців; юридичний аудит документообігу з дебіторами.
Авансуючи експортеру кошти до настання строку вимог, банк його кредитує. Розмір кредиту коливається від 70 до 90% суми рахунку-фактури в залежності від кредитоспроможності клієнта. Решта 10-30% після вирахування процента за кредит та комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти цього рахунку слугують для покриття неприйнятих банком можливих комерційних ризиків (недостатність якості товарів, їх некомплектність, суперечки стосовно ціни тощо). Після оплати боргу покупцем банк ліквідує блокований рахунок і повертає залишок клієнту. Для факторингових операцій характерним є право регресу вимог експортеру у разі неплатоспроможності імпортера.
При купівлі вимог банк зазвичай застосовує відкриту цесію, тобто сповіщає покупця про переуступку вимог експортерів, і рідше – приховану цесію, при якій покупцю про неї не сповіщається. Процент за факторинговий кредит зазвичай вищий, ніж при класичному кредитуванні, що приносить банкам високі прибутки. Однак, незважаючи на відносну високу вартість, експортер зацікавлений у факторингу, так як він супроводжується інкасовими, довірчими та іншими послугами. Строк кредиту, як правило, складає до 120 днів. Угода про факторинг підвищує кредитоспроможність фірми-експортера та полегшує їй отримання банківських кредитів.
Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування вимог тощо.
Використання факторингу є зручним методом фінансування експортера, якщо термін кредитування від трьох до шести місяців. У разі необхідності фінансування з більш тривалими строками використовують форфейтинг.
Форфейтинг – кредитування експортера через придбання векселів чи інших боргових зобов’язань. Якщо факторинг використовується для кредитування короткострокової заборгованості усередині країни та за кордоном і, як правило, через придбання усіх вимог, то форфейтування є інструментом кредитування окремих експортних вимог, зазвичай середньострокових. Спільні риси між факторингом та форфейтингом полягають у тому, що ці методи використовуються для скорочення заборгованості у балансі в результаті продажу вимог.
Переваги використання форфейтингу експортерами:
не існує ризику процентних ставок;
відсутність витрат на інкасування боргу;
усунення валютних ризиків;
відсутність політичного ризику;
не існує ризику неплатежу;
поліпшення ліквідної позиції експортера.
Серед недоліків форфейтингу прийнято виділяти два: висока вартість операції та складність знайти форфейтера. Вартість форфейтингу складається з:
прибутку форфейтера;
вартості наданих грошових коштів;
покриття комерційного ризику;
покриття політичного ризику;
покриття валютного ризику;
покриття процентного ризику.
Серед причин, через які банки неохоче виступають у ролі форфейтера, можна виділити такі:
існування у країні імпортера обмежень на здійснення платежів за кордон;
незадоволеність кредитоспроможністю покупця;
незадовільний стан банку, що буде здійснювати аваль.
Розглянемо суть форфейтингових операцій банків.
У банківській практиці форфейтинг – це купівля на повний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових зобов’язань. При цьому банк як покупець вимог приймає на себе комерційні ризики без права регресу цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів форфейтування застосовується:
а) при поставках машин та устаткування на великі суми (від 250 тис. доларів);
б) з тривалою відстрочкою платежу від 6 місяців до 5-7 років;
в) містить гарантію чи аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів.
Розмір дисконту залежить від ризику неплатежу, валюти платежу, строку векселя. Форфейтинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі дає певні переваги експортеру: дострокове отримання інвалютної виручки, покращення ліквідності; спрощення балансу за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості, страхування ризику неплатежу, фіксована тверда облікова ставка, економія на управлінні борговими вимогами.
Експортер та імпортер укладають угоду з вказанням строку платежу, експортер виписує тратту.
Експортер звертається із заявкою у банк-форфейтер, який визначає умови операції.
Імпортер акцептує комерційний вексель та авалює його у банку своєї країни.
Векселі, авальовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру.
Експортер індосує векселі та продає їх банку-форфейтеру.
Експортер отримує інвалютну виручку.
Банк-форфейтер індосує векселі та перепродає їх спеціалізованій форфейтинговій компанії.
Форфейтингова компанія пред’являє імпортеру вексель до оплати.
Імпортер через свій банк оплачує пред’явлений вексель у встановлений строк. Головними відмінностями форфейтингу від факторингових операцій є обслуговування зобов’язань на більш тривалий строк та матеріалізація у вигляді векселів, а також більш широка сфера покриття ризиків (неплатежу, непереказу, валютного ризику) у зв’язку з відсутністю права регресу вимог на експортера.