Тема 1 Предмет і метод політичної економії. Виникнення політичної економії, її напрями, школи і течії
Людські істоти – це особи, що мають безліч потреб. Серед таких – любов, суспільне визнання, матеріальні блага і життєві зручності. Боротьба людей за покращення матеріального становища, їх прагнення “заробити собі на життя” – це і є предметом економічної науки.
Джерела економічної думки мають глибоке коріння і спрямовані в давнину. Уже перші люди володіли початковими економічними знаннями. З виникненням перших класових суспільств на Давньому Сході в центрі економічної думки постали проблеми організації та управління державним господарством.
Економічна теорія вперше виникла в античному суспільстві як “економія” – наука про домогосподарство. Термін “економія” вперше запропонував Ксенофонт. Найбільш глибоким дослідником економічних проблем був Арістотель.
У пізніший період виникли проблеми, пов’язані з економікою, яких не знав античний світ і які вимагали свого осмислення. Їх намагались вирішити такі вчені як, Т. Мор, Т. Кампанелла та ін.
Становлення капіталізму сприяло виникненню економіки як самостійної науки, що дістала назву політичної економії. У центрі її уваги спочатку перебувала не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі підвищив роль купців. Інтереси купців виражала перша школа, що виникла в політичній економії – меркантилізм (XVI –XVIIст). У 1615 р. А. де Монкретьєн публікує “Трактат політичної економії”, що дав назву майбутній науці. Словосполучення “політична економія” походить від слів “політейя” – суспільство, держава, “ойкос” – господарювання, “номос” – закон. Таким чином, термін “політична економія” означає в буквальному розумінні – закони суспільного господарювання.
Метою дослідження меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства. Об’єктом спостережень стала капіталістична торгівля, а предметом пильної уваги – рух грошей і товарів між окремими сторонами. Це вчення відбивало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Оскільки основною формою багатства представники меркантилізму вважали золото і срібло, то таке багатство, на їхню думку, нагромаджується в результаті зовнішньої торгівлі. Оскільки ця школа відбивала інтереси переважно торговельної буржуазії, уже наприкінці XVI – на початку XVII ст. її ідеї увійшли в суперечності з інтересами промислової буржуазії.
На зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Засновники – У. Петті, Ф. Кене та А. Р. Ж. Тюрго. Найвищого досягнення набула в працях англійських економістів А. Сміта (1723 – 1790) та Д. Рікардо (1772 – 1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об’єктивних закономірностей, започаткувала теорію трудової вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.
У Франції варіантом класичної школи були фізіократи (з гр.влада природи). Вони вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із чинників виробництва і прибуток як форму доходу з капіталу.
Класична школа буржуазної політичної економії, її прогресивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії. К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці, виокремив те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар, виділив поняття середньої вартості товару, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна крім того виражає коливання попиту і пропозиції.
Історична школа та маржиналізм. Історична школа виникла в Німеччині. Економічні явища, на думку представників історичної школи, зумовлені історичними обставинами. Тому вони політичну економію ототожнювали з поняттям “національна економіка”. У середині ХІХ ст. виникає новий напрям економічної науки – маржиналізм (від фр. – граничний). Основою маржиналізму є теорія граничнї корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів, тобто граничною корисністю.
Основні напрями сучасної економічної теорії. Усю сукупність течій і шкіл сучасної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрями:
Неокласична економічна теорія.
Інституціонально-соціальний напрям, або інституціоналізм.
Кейнсіанство та неокейнсіанство.
Об’єктом дослідження неокласичної економічної теорії є поведінка “людини економічної”, яка як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати (чи зусилля).
Інституціоналізм (з лат. – установа) – один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ ст. Він заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові чинники. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих в управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.
Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж. Кейнса. Кейнс усвідомив, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати.
Посткейнсіанство – один із напрямів розвитку західної економічної науки, що розглядає теорію Кейнса лише як один із елементів нової системи економічних поглядів. Значну роль посткейнсіанці відводять існуванню грошей та грошово-кредитних інститутів, грошового попиту та грошової пропозиції на процес відтворення, виступають за розробку довготермінової стратегії регулювання економіки, проведення глибоких структурних реформ, за впровадження системи національного планування економіки. Широкого розвитку в сучасних умовах набув також монетаризм, засновником якого вважають М. Фрідмена.
Суттєвий внесок у розвиток світової економічної науки зробили й українські вчені, такі як С.Ю. Десницький, М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, Є.Є. Слуцький, М.В. Птаха.
Розвитку економічної теорії, в тому числі політичної економії, присв’ячено спеціальну науку “Історія економічних вчень”.