Змістом політичної економії як науки є економічні закони та економічні категорії.
Економічний закон – це внутрішньо необхідні, сталі, такі, що багато разів повторюються, суттєві причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між аспектами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями.
Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер, тобто не залежать від свідомості і волі окремих людей і навіть держави. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються й функціонують лише у процесі діяльності людей, тобто завдяки свідомості і волі людей.
Економічні закони, на відміну від законів природи, невічні. Більшість із них діє впродовж існування одного або кількох суспільних способів виробництва.
Люди, як і держава в цілому, не можуть відмінити об’єктивні економічні закони, але їм під силу створити умови для їх існування. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарського механізму; по-друге, за допомогою державного регулювання. Економічна діяльність людей, тобто виробництво матеріальних благ, обмін, розподіл і споживання, у свою чергу, залежить від розвитку продуктивних сил та інших елементів економічної системи, соціальних і капітальних ресурсів.
Система економічних законів включає чотири їх типи. Перший тип – це загальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, різних елементів у процесі праці, однакових для всіх соціально-економічних формацій.
До другого типу належать закони, що діють у кількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони діють з моменту виникнення товарного виробництва, тобто з часу розпаду первіснообщинного ладу.
Третій тип – специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки в процесі взаємодії продуктивних сил з відносинами власності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво прибутку як основної мети всіх суб’єктів підприємницької діяльності.
До четвертого типу економічних законів належать закони, що діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва. (Наприклад: закон утворення монополії шляхом концентрації виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).
Економічні категорії – це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Вони теоретично відображають насамперед відносини власності у їх взаємодії з розвитком системи продуктивних сил. Оскільки змістом останніх виступає взаємодія людини з природою у процесі праці, то однією стороною економічної категорії є окремі рамки цієї взаємодії. Такими категоріями, зокрема, є праця, предмети праці, засоби праці, споживна вартість, продукт праці та ін.
Другою стороною економічної категорії є відносини між людьми з приводу привласнення різних об’єктів власності, результатів праці. Окремі ланки цих відносин відображаються в таких категоріях, як гроші, ціна, вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо.
Окрема економічна категорія відображає окремі елементи розвитку економічної системи.
Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Таким чином, економічні категорії є теоретичним вираженням окремих сторін відносин власності у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, окремих економічних явищ і процесів, зміни останніх та появи нових форм економічних відносин.