На цьому ринку здійснюється реалізація товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки, пральних машин тощо) та поточного споживання (продовольства, одягу, взуття та ін.). Також споживчий ринок включає в себе ринки різноманітних послуг: ремонт взуття та домашньої техніки, житла, пошиття одягу та взуття, послуг освіти, охорони здоров’я, культури, інтелектуальної власності (творів мистецтва тощо). На споживчому ринку об’єктом є продукти кінцевого особистого споживання, які безпосередньо задовольняють певну особисту потребу домогосподарств та окремих громадян.
Носіями попиту на споживчому ринку є домогосподарства (населення), носіями пропозиції – фірми, підприємства, що виробляють і виносять на ринок споживчі товари і послуги.
Попит на ринку окремого споживчого товару (послуги) залежить від багатьох чинників: доходів домогосподарств, смаків (уподобань) населення; змін у цінах на супровідні товари (замінники та доповнювачі).
Пропозиція на цьому ринку визначається виробничими можливостями фірм (підприємств), їх бажанням максимізувати прибуток, оподаткуванням підприємств державою та інше. Вирішальну роль відіграє попит населення: підприємства завжди виносять на ринок лише такі товари і послуги, на які є попит, які купуються.
Поведінка споживача (покупця) на такому ринку характеризується законами попиту, спадної граничної корисності, зіставленням бажання і можливостей домогосподарств. Бажання в економічній теорії характеризується кривими байдужості, а можливість – бюджетними лініями (див. тему 1.1.).
Для перехідних економік, у тому числі України, існують проблеми формування споживчого ринку. Найважливішими напрямами формування такого ринку в Україні є:
По-перше, ліквідація глибокої диспропорції в народному господарстві між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. У 1995 р. у промисловості це співвідношення становило 73% : 27%, тоді як у країнах з розвинутою економікою воно було 30% : 70%. Тобто пріоритетними повинні стати галузі, що виробляють продукти, які безпосередньо задовольняють потреби населення (сільське господарство, легка промисловість, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, послуги освіти, охорони здоров’я, культури тощо );
По-друге, здійснення кардинальних реформ в оплаті праці та пенсійному забезпеченні, які є основними джерелами доходів населення. Останніх повинно бути досить для нормальної життєдіяльності, в тому числі й для купівлі товарів на споживчому ринку.