Позичковий капітал і процент. Економічна природа процента
Здійснення ринкових угод, як правило, неможливе без грошей. Однак у момент здійснення угоди в окремих суб’єктів ринкових відносин грошей може не вистачати або не бути зовсім. Одночасно ринок породжує наявність спеціальних суб’єктів
господарювання, які володіють такими грошима. Таким чином, в розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні суб’єкти (підприємці) потребують додаткових коштів, а інші їх мають. Ті, хто має гроші, можуть надати їх в позику тим, у кого їх не вистачає. Відносини щодо такого надання таким чином коштів і відображають категорії позичкового капіталу та позичкового проценту.
Під позичковим капіталом розуміють капітал, зосереджений у спеціальних установах – банках, основною формою функціонування якого є кредит.
Банк, у цьому випадку, називається кредитором, а той, хто позичає гроші, – позичальником. Особливістю відносин між кредитором і позичальником є те, що банк залишається власником грошей, наданих у кредит до закінчення угоди, тобто до тих пір, поки позичальник повністю не виконає умови позики. Позичальник до цього часу є лише тимчасовим користувачем частини капіталу банку.
Як і кожний суб’єкт ринкових відносин, власник позичкового капіталу одержує доход (прибуток). Цей доход (прибуток) виступає у формі процента.
Процент – це плата за позичку (кредит), і виступає зовні як ціна позички (кредиту). Відношення процента до суми кредиту називають ставкою процента (часто – ставкою відсотка).
Наприклад: позичальник одержав 1000 грн. позик, а через рік повернув кредитору 1200 грн. У цьому випадку процент становить 1200 – 1000 = 200 (грн.), а ставка процента і = (200/ 1000)•100 = 20 %.
Процент як доход на позичковий капітал, виданий у позику,– загадкова економічна категорія.
В економічній теорії існує кілька версій його суті і економічної природи.
Класична концепція, продовжена Марксом, процент пов’язує з прибутком (додатковою вартістю). Згідно з цією концепцією, капітал, наданий позичальнику (підприємцю) і використаний ним у своїй власній справі, приносить йому прибуток (додаткову вартість). Однак позичальник частину цього прибутку повинен повернути кредитору як плату за кредит у вигляді процента. Таким чином, процент – це частина прибутку (додаткової вартості), створена у процесі продуктивного використання позики, яку сплачує позичальник кредитору за користування позикою.
Психологічна концепція (з появою маржиналізму) процент пов’язує із знеціненням грошей у майбутньому. Позика грошей пов’язана з її поверненням через певний час, протягом якого власник позикового капіталу втрачає певну суму (теперішні гроші мають більшу вартість ніж майбутні). Тому процент і є найменшою втратою, яку несе власник грошей, даючи гроші в кредит на певний термін. Щоб цієї втрати не було, він вимагає від позичальника повернення більшої суми грошей порівняно із сумою кредиту.
У кейнсіанській концепції процент пов’язують із попитом та пропозицією на ресурс капітал (гроші).
Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна купити. Це пояснюється дією закону спадної віддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт, компенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу.
При аналізі категорії процента розрізняють номінальну і реальну процентну ставку. Номінальна – це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції. Реальна – це номінальна ставка за відрахуванням очікуваних темпів інфляції. Якщо номінальна ставка – 14%, а очікуваний темп інфляції – 6% на рік, тоді реальна процентна ставка дорівнюватиме 8% (14 % – 6%).