Тема 13 Капітал і наймана праця. Первісне нагромадження капіталу: суть та особливості в Україні.
Центральними в політичній економії ринкової економічної системи є відносини між капіталом і найманою працею. У попередніх темах неодноразово згадувались ці поняття. У даній темі розкривається саме взаємозв’язок капіталу і найманої праці.
Вважають, що капітал і наймана праця невіддільні: наявність капіталу обов’язково передбачає наявність найманої праці, так само, як наявність найманої праці обов’язково передбачає наявність капіталу. Тобто, капітал і наймана праця – це дві сторони одного і того самого економічного явища.
Під первісним нагромадженням капіталу розуміють створення умов в економіці для одночасного виникнення як капіталу, так і найманої праці. Завдяки цим умовам з’являються суб’єкти – власники капіталу, з однієї сторони; і одночасно суб’єкти – власники ресурсу праця, з іншої сторони.
К. Маркс під первісним нагромадженням капіталу розумів історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, зосередження засобів виробництва в руках небагатьох і перетворення їх у капітал. Таким чином, економічною основою первісного нагромадження капіталу стала диференціація – розорення одних і збагачення інших дрібних товаровиробників міста і села. Історично прискорення розвитку капіталістичних (ринкових) відносин відбулося завдяки “обезземеленню ” селян. Втративши землю і втративши можливість вести власне господарство, селяни змушені були переселятись у міста і найматись на роботу до підприємців (власників капіталу).
В Англії, яка раніше за всіх (ХVI – XVII ст.) стала на шлях капіталізму, розвиток ткацького виробництва вимагав розвитку вівчарства як постачальника шерсті, а останнє зумовило перетворення земель у пасовища для овець.
Скорочення землеробства через розвиток вівчарства значною мірою обмежило потребу в селянській праці незначної кількості доглядачів-пастухів. Це й було основною причиною того, що значна маса селян, які позбулися власних земель, змушена була шукати роботу у містах. Таке явище дало змогу одному із утопістів Т. Мору у праці “Утопія” написати: “Вівці поїдають людей ”.
На місці значної кількості дрібних землевласників на селі з’являється відносно незначна кількість крупних селянських господарств, очолюваних фермерами, – власниками капіталу на селі. Одночасно розвиток промисловості (ткацького виробництва, зокрема) у містах, сприяв появі власників капіталу і у містах.
Селяни, які втратили свою землю, фактично стали носіями найманої праці.
В Україні процес створення розвинутих ринкових відносин здійснюється також завдяки первісному нагромадженню капіталу. Власники капіталу з’являються в процесі роздержавлення та приватизації підприємств, землі та інших об’єктів виробничого та невиробничого призначення; особами найманої праці стають, насамперед, ті, які звільняються з роботи з різних причин.
Одночасно в носіїв найманої праці перетворюються і випускники навчальних закладів, які одержують так звані вільні дипломи.
Звичайно, ці процеси відбуваються небезболісно: серед власників капіталу з’являються так звані “олігархи ”, які зосередили у своїй власності величезний капітал, тоді як переважна маса людей є бідними, або живуть на грані бідності; особи найманої праці, ставши безробітними, довгий час не можуть знайти відповідну роботу, втрачають кваліфікацію, вони і їх сім’ї також змушені жити в економічних злиднях.
Однак ці крайності в процесі трансформації економіки згладжуються, поступово (хоча й не так швидко, як хотілося б) розвивається підприємництво (підприємець – власник капіталу, представник середнього класу), налагоджується виробництво на підприємствах, де раніше воно було зупинене, скорочується безробіття.
Тобто, процес становлення власників капіталу і власників робочої сили дедалі більше стає цивілізованим.