Якщо держава є суб’єктом ринкових відносин, то її можна вважати сукупним підприємцем у країні. Значною мірою їй притаманні такі характерні риси підприємницької діяльності, як самостійність, ініціативність, ризиковість, а також мета – одержання прибутку. Однак кожна з цих рис у державному господарюванні має певні особливості порівняно з приватним сектором. Найхарактернішою особливістю їх можна вважати соціальну спрямованість. Як це розуміти? Принцип самостійності не означає, що всі рішення, які схвалює держава, вкладаються в принцип: захочу – зроблю, не захочу – не зроблю. Для держави часто цей принцип доповнюється вимогами “потрібно”, “змушена” та іншими.
Ініціативність у схваленні економічних рішень державою також певною мірою обмежена, наприклад, поведінкою країни-партнера в економічних відносинах, правилами, за якими надаються кредити МВФ, Світовим банком, ЄБРР та ін. Держава не може дозволити собі суттєвий ризик у схваленні своїх економічних рішень, тому що від результатів її господарювання часто залежить доля не лише окремих важливих елементів, а й всієї економіки країни в цілому.
У державному підприємстві, окрім прибутку, кінцевими цілями господарювання виступають результати, які безпосередньо не пов’язані з прибутком: задоволення потреб населення, галузі чи країни в цілому в тому чи іншому продукті, зростання добробуту населення, зменшення забруднення навколишнього середовища, забезпечення обороноздатності країни, підвищення освітнього рівня, поліпшення стану здоров’я нації тощо.