Погляди щодо державного регулювання ринкової економіки
Суттєве наукове обґрунтування державного невтручання держави в ринкову економіку зроблено основоположником класичної економічної теорії А.Смітом у його праці «Дослідження про природу й причини багатства народів». Він стверджував, що: держава не повинна втручатись в економіку, бо це веде до порушення дії ринкових механізмів; рівновага між пропозицією й попитом на всіх ринках встановлюється за рахунок саморегулювання.
“Вільна гра ринкових сил ”, на думку А.Сміта, створює гармонійний устрій без зовнішнього втручання. Саме ідеї А.Сміта лягли в основу моделі вільного ринкового господарства. Згідно з цією моделлю, суб’єкти господарювання схвалюють свої рішення на ринку незалежно один від одного. Ціни визначаються співвідношенням попиту й пропозиції. Планування економічної активності здійснюється децентралізовано суб’єктами господарювання. Споживачі вільно вирішують, як використати свій доход. Виробники планують випуск продукції згідно з оцінками попиту на неї.
Економічну взаємодію учасників господарського процесу координують ціни. Мотивом дії підприємств є прагнення до максимізації прибутку. Фірми, які тривалий час мають лише збитки, банкрутують і вибувають з ринку.
Проте історичний досвід показав, що в процесі свого розвитку реальні економічні системи дедалі більше віддаляються від ідеальної ринкової моделі, за Смітом.
Практика довела, що ринковий механізм саморегулювання має цілу низку вроджених вад:
Порушення стабільності економічного розвитку, які періодично спричинюють економічні кризи.
Неможливість на основі “вільної гри ринкових сил ” задоволення цілої низки економічних потреб.
Породження соціальної несправедливості в розподілі доходів.
Розвиток процесів монополізації з досить негативними наслідками для системи конкуренції і системи цін та ін.
Практика господарювання показала, що лише ринковими механізмами забезпечити високу ефективність сучасного, великого за масштабами, складного та інтегрованого виробництва неможливо. Фінансовий механізм у реальному житті дедалі більше доповнюється державним регулюванням.
Заперечення щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегулювання економічних пропозицій за допомогою лише конкуренції виникло давно. Так, Р. Мальтус у трактаті “Досвід про закон народонаселення ” (1798) доводив, що за відсутності спеціальних заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення призведе до перенаселення й зубожіння суспільства, до краху всієї економічної системи. К. Маркс у своїй теорії додаткової вартості довів, що механізм “вільної гри ринкових сил ”, до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечності капіталізму, неминуче веде до економічної системи, в якій макроекономічні пропорції будуть свідомо дотримуватися державою.
Наукове обґрунтування активного втручання держави в ринкову економіку здійснив Д.М.Кейнс у праці “Загальна теорія зайнятості, процента й грошей ” (1936).
Головним інструментом державного втручання в ринкову економіку він вважав фіскальну політику, а найважливішим об’єктом – ресурси інвестицій та процентні ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики тривалий час домінувала в макроекономічних переконаннях більшості економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн Західного світу в період Другої світової війни.
Проте з середини 70-х – початку 80-х років у більшості країн з ринковою економікою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції, сили економічного зростання втратили динамічність, що призвело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Інфляція і безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Держава виявилась неспроможною подолати ці проблеми. У суспільстві настало глибоке розчарування в державі, і в цьому виявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму ринкової економіки. У минулому причиною нестабільності були дефекти ринкового механізму, тепер же з’ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій неокласичного напряму: монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозицій та ін.
Не вдаючись до аналізу поглядів представників зазначених концепцій, слід підкреслити, що в даний час найбільш дієздатною може бути концепція органічного поєднання ринкового та державного механізмів регулювання економіки. Досвід показує, що саме там, де досягнуто оптимального співвідношення функціонування цих механізмів, економіка досягає позитивних результатів:
забезпечуються відносно високі і сталі темпи економічного зростання;
досягається високий рівень інтенсифікації виробництва та продуктивності праці;
встановлюється відносна стабілізація соціальних відносин.