Споживання і заощадження. Потреба у споживанні і заощадженні

Споживання і заощадження. Потреба у споживанні і заощадженні

Доходи населення після сплати податків використовуються на споживання і заощадження. Під споживанням розуміють витрати населення на купівлю предметів особистого споживання та оплату особистих послуг. Під заощадженням, відповідно, ту частину доходу населення, яка не споживається.

Особисте споживання здійснюється в домашньому господарстві (сім’ї). Частку доходів громадян, яку використовують на споживання, називають потребою у споживанні; частка доходів, яку використовують на заощадження, – потреб у заощадженні. В економічній теорії розрізняють середню і граничну схильність до споживання та середню і граничну схильність до заощадження. При цьому сума потреб у споживанні та потреб у заощадження дорівнює 1. Наприклад: якщо із доходу в 400 грн споживається 300 грн, а заощаджуються 100 грн., то потреба у споживанні становить 0,75 (300 : 400 = 0,75), потреба у заощадженні – 0,25 (100 :

400 = 0,25) і тому 0,75 + 0,25 = 1.

У більшості підручників гранична потреба у споживанні позначається як МРС, гранична потреба у заощадженні – MPS. Тоді: МРС + МРS = 1.

Поведінку населення щодо споживання і заощадження їхнього доходу досліджували такі вчені, як: Д. М. Кейнс, Н. Фішер, Ф. Модільяні та М. Фрідмен. Д. М. Кейнс вважав споживання лінійною функцією доходу, найпростіша з них виглядала як:С = С’ + МРС Y.

Тут С’ – величина споживання, яка не залежить від доходу, Y – величина доходу. Однак пряма залежність споживання від доходу на практиці супроводжувалась в основному лише в короткостроковий періоді. У довгостроковий період висновки Кейнса щодо залежності споживання від доходу не отримували підтвердження.

Н. Фішер аналізував проблеми з точки зору відношення інтересів сьогоднішнього дня і до майбутніх інтересів. Чим більше споживання сьогодні, тим меншим воно буде завтра. Він розробив модель так званого міжчасового вибору, тобто вибору між споживанням і заощадженням.

Час життя споживача поділено на два періоди: перший – його молодість, другий – старість. При цьому враховується, що частина доходу, одержана в молодості, заощаджується і потім споживається в старості. При цьому суттєву роль відіграє ставка процента, яка стимулює населення до заощадження. Тому споживання визначається не лише рівнем поточного доходу, а й тим, скільки споживач очікує одержати доходів протягом усього свого життя.

Ф. Модільяні звернув увагу на те, що рівень доходу варіює протягом життя людини і що заощадження дають змогу споживачам перерозподіляти доход з періоду, коли він високий, на період, коли він низький. Таке тлумачення поведінки споживачів заклало основу гіпотези життєвого циклу. Згідно з нею, сукупне споживання залежить не лише від доходу, а й від багатства. Тоді функція споживання для економіки має вигляд:

C = ?W +?Y,де ? – гранична схильність до споживання за нагромадженим багатством W;

 – гранична схильність до споживання за доходом Y.

М. Фрідмен у 1957 р. для пояснення поведінки споживачів висунув гіпотезу постійного доходу. Згідно з цією гіпотезою, загальний доход складається з постійного доходу та тимчасового доходу. Постійний доход – та частина доходу, яка згідно з очікуванням людей, зберігається і в майбутньому (наприклад, доход, пов’язаний з освітою).

Тимчасовий доход – це випадковий доход, якого в майбутньому може й не бути (доход, пов’язаний з виграшем у лотерею). Фрідмен висунув ідею, що споживання в основному має залежати від постійного доходу. (Детальніше про ці особливості різних концепцій споживання і заощадження див.: Грегори Мэннкю Н. Макроэкономика.– М.: Изд-во МГУ, 1994.– Гл. 15.– С. 573 – 614).