Матеріальні та нематеріальні чинники економічного зростання. Моделі економічного зростання
Чинник – це те, завдяки чому здійснюється економічне зростання. Виділяють матеріальні та нематеріальні чинники економічного зростання. До матеріальних відносять капітал – K, природні ресурси – N та ресурс праця – L. До нематеріальних рівень технології і організації суспільного виробництва, освітній рівень та стан здоров’я населення, науково-технічний прогрес тощо. Окрім того виділяють такі чинники, як рівень сукупного попиту на товари і послуги, суспільний розподіл і обмін продукту.
Є й інший розподіл чинників економічного зростання. Кількість і якість виробничих чинників (трудових, капітальних і природних ресурсів) та рівень технології і організації суспільного виробництва називають чинниками пропозиції (з боку виробництва). Рівень сукупного попиту на товари і послуги та суспільний розподіл і обсяги продукту називають чинниками попиту.
Чинники пропозиції роблять зростання можливим, а чинники попиту – реальним.
Найбільші можливості економічне зростання одержує при певній взаємодії усіх означених чинників, воно має місце тоді, коли цьому сприяють і чинники попиту і чинники пропозиції.
Поряд з чинниками економічного зростання є чимало чинників і причин, які гальмують економічний розвиток, спричиняючи його застій або спад. До таких чинників належать:
неефективне застосування і комбінування чинників виробництва (трудових, капітальних, природних);
розлад фінансово-кредитної системи і інфляція;
циклічність економічного розвитку і неповна зайнятість;
недосконалість законодавчої бази з економічних питань;
надмірне виробниче споживання (зокрема, військові витрати);
нестабільність політичної системи і соціальні конфлікти. Ці чинники можуть зумовлювати довгострокову депресію економіки або її падіння. Стан економіки, коли падіння виробництва супроводжується посиленням інфляції, називають стагфляцією. За умов стагфляції існують економічний спад чи депресія, зростання цін, зубожіння населення.
Механізм чинників економічного зростання досліджується у моделях економічного зростання. До моделей зростання належать виробничі функції, які відображають взаємозв’язок обсягів національного продукту і чинників зростання та їх функціональні залежності.
Зокрема функціональна залежність обсягу ВВП (Y) від капіталу (K), праці (L) і природних ресурсів (N) має такий вигляд:
У теорії виробничих функцій, як правило, припускається, що основними чинниками економічного зростання є праця і капітал. При цьому ВВП розглядається як функція спільної дії цих чинників. Обсяг капіталу обчислюється через вартість капітальних благ ( основних виробничих фондів ), а обсяг праці
через суму загального фонду заробітної плати.
Серед багатьох виробничих функцій першою була виробнича функція Кобба – Дугласа, розроблена у 1928 р. за даними розвитку промисловості США за 1899 – 1922 рр. Її вигляд:
Або
де Y = ВВП;
K – обсяг капіталу (середньорічна вартість основних виробничих фондів);
L – обсяг праці (річний фонд заробітної плати);
A – коефіцієнт масштабності, що визначає вплив інших чинників зростання (автономний фонд зростання);
?– коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за капіталом;
?=1- ? - коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за працею (тобто ? і ? відображають зміну Y щодо змін K і L).
Було обчислено, що A = 1,01 (це значення відповідало середньорічним темпам зростання ВВП), = 1 : 4, = 3 : 4 (ці значення коефіцієнтів від ображають частки капіталу і праці у національному доході ). Якщо, наприклад, b = 3 : 4, це означає, що збільшення праці на 4 одиниці зумовить збільшення продукту на 3 одиниці.
Виробнича функція Кобба Дугласа має такі властивості:
при однаковому ( у процентах ) зростанні обох чинників (капіталу та праці) реальний продукт зростає на той самий процент. Ця властивість дістала назву постійної віддачі за рахунок масштабу. Якщо капітал і праця зростають на 5 %, то й обсяг виробництва зростає на 5 %. Якщо A = 1, то 1,05 = 1 • (1,050,25 • 1,050,75);
при зростанні A на певну величину за умови незмінності величини капіталу та праці реальний продукт зростатиме на ту саму величину.
Якщо темп A дорівнює 4 %, то й темп Y становитиме 4 %: 1,04 = 1,04 (10,25 • 10,75)
темп економічного зростання можна записати у вигляді формули:
ty = a + k + (1 – ) • l, де, a – збільшення коефіцієнта A,%;
к – збільшення (зростання) капіталу К,%; l – зростання праці L,%.
Якщо прологарифмувати:
lgY = lgA + lgK + (1 – ) lgL.
Звідси: Тоді:
lgY = ty; ty = a + k + (1 – ) l. lgA = a;
lgK = k; lgL = l.
Якщо a = 0,25; A – зросте на 2 %, K – збільшиться на 8 %,
Отже, при таких змінах чинників виробництва обсяг доходу зросте на 7 %.
На основі даної функції вчені розробили ряд моделей економічного зростання. Серед них: моделі Хікса, Харрода, Домара, Харрода – Домара, Р.Солоу. (Детально моделі економічного зростання вивчатимуться в курсі “Макроекономіка”. Див.: Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика.– К.: Таксон, 1996).
Тут лише звернемо увагу на те, що вони встановлюють залежність між обсягами доходу та обсягами споживання, заощадження, інвестицій (капіталовкладень). Зокрема модель Харрода – Домара висвітлює залежність економічного зростання від частин заощадження у продукті (середньої схильності до заощаджень) та внеску капіталу у збільшення продукту; модель Р. Солоу враховує вплив на економічне зростання запасу капіталу, зростання населення та технологічний прогрес.
= 3 : 4 (ці значення коефіцієнтів від ображають частки капіталу і праці у національному доході ). Якщо, наприклад, b = 3 : 4, це означає, що збільшення праці на 4 одиниці зумовить збільшення продукту на 3 одиниці.