Державне регулювання зайнятості населення та його методи
Кейнсіанці та неокейнсіанці доводять неспроможність ринкової економіки самостійно встановити повну зайнятість без державного втручання в ринок праці. Держава проводить активну політику на ринку праці, стимулюючи попит на працю, створюючи додаткові робочі місця. При цьому значну роль відіграє державна служба зайнятості. В Україні вона виконує такі функції:
аналіз, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу й інформацію про стан на ринку праці;
ведення обліку вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;
надання допомоги громадянам у підборі роботи, а роботодавцям – необхідних працівників;
організація професійної підготовки та перепідготовки громадян;
реєстрація безробітних і надання їм допомоги.
Організаційною формою служби зайнятості є біржа праці. Вона вивчає попит і пропозицію на ринку праці, реєструє безробітних, проводить їх перекваліфікацію, надає інформацію про вільні робочі місця на підприємствах та в організаціях, допомагає у працевлаштуванні, проводить профорієнтацію молоді, здійснює виплату по безробіттю. Перші біржі праці виникли більш як 180 років тому.
Хоча біржі праці – державні установи, але контроль над їх діяльністю здійснюють і профспілки. Поряд з державними, існують і недержавні агентства і бюро з найму, котрі обслуговують різні категорії людей і спеціалізуються за фахом, професіями та регіонами. Посередницькі агентства з найму є при професійних, молодіжних та релігійних організаціях тощо.
Через біржі праці держава бере на себе посередницькі функції на ринку праці (зводить роботодавців –покупців робочої сили і тих, хто шукає роботу,– продавців робочої сили). Окрім того, вона здійснює соціальний захист безробітних та тих, хто шукає роботу.
Відрахування у фонд зайнятості, внески до якого пропорційно здійснюють як самі працівники, так і фірми, контролюється державою. Цей фонд може використовуватись по-різному. Наприклад, у Німеччині існують два види виплат по безробіттю: допомога у зв’язку з безробіттям тим, хто стоїть на обліку на біржі праці, і допомога по безробіттю тим, хто не працює взагалі. У Швеції кошти по безробіттю використовуються насамперед на перекваліфікацію, зміну фаху безробітних, а не на виплату їм допомоги.
У цілому ж держава займає чільне місце в регулюванні ринку робочої сили. Безпосередньо регулювання здійснюється профспілками, об’єднаннями підприємців і державою. Найважливішим інструментом регулювання ринку робочої сили є тарифний договір (тарифна угода ), що укладається між представниками найманих працівників – профспілками, з одного боку, і підприємцями або їх спілками, – з іншого.
Тарифні угоди регулюють, насамперед, характер заробітної плати (погодинна, відрядна, відрядно-преміальна) та її величину, тривалість робочого часу й відпусток, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, заходи з безпеки праці, внутрішній розпорядок (штрафи, пропускна система тощо).
Зміст тарифних договорів (угод) передусім визначається тими законами й законодавчими актами, які схвалює держава. Держава, окрім розробки законів функціонування ринку праці, спрямовує свою діяльність на забезпечення повної зайнятості, тобто на зменшення безробіття. З цією метою вона:
розвиває підприємництво на основі державної власності
та регулює підприємництво на основі інших форм власності;
розробляє і реалізує програми громадських робіт;
здійснює закупівлю товарів і послуг у приватному секторі;
через пільгове оподаткування сприяє нагромадженню капіталу у приватному секторі, що веде до створення нових робочих місць тощо.
Як зазначено вище, в кожній країні існує система державного пенсійного страхування, страхування у зв’язку з безробіттям, а також виплати через державну систему соціального забезпечення соціальної допомоги людям, що потрапили в тяжке становище через втрату роботи.
У цілому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути:
забезпечення ефективної зайнятості;
створення рівних умов для громадян у використанні їх прав на працю;
соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок і підприємств;
міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.
З метою вирішення цих завдань розробляються програми суспільних робіт, програми професійної підготовки молоді та програми допомоги безробітним. Держава також сприяє створенню гнучких форм зайнятості.