Чільне місце в господарському механізмі відводиться плануванню, програмуванню та прогнозуванню. У ринковій економіці ці процеси найповніше виявляються на рівні підприємства (фірми, корпорацій та ін.). Найпоширенішою формою планування на мікрорівні є бізнес-план. Однак у міру розширення економічних функцій держави плануванням охоплюються економічні процеси в масштабі суспільства, окремих регіонів і навіть світового господарства в цілому.
Категорії планування та прогнозування органічно пов’язані з більш ширшим поняттям – пропорційність. Пропорційність означає об’єктивно необхідну відповідність між окремими структурними елементами суспільного виробництва, зокрема ресурсами без якої (пропорційності) останнє існувати не може. Прикладом пропорційності можуть бути умови реалізації продукту при простому та розширеному відтворенні.
Пропорційність може складатись стихійно (як це звичайно, буває в природі та приватній економіці) і свідомо.
Свідомо підтримувану пропорційність називають планомірністю, а формами вияву планомірності виступають планування, програмування та прогнозування.
Планування зводиться до розробки планів. План – це модель майбутнього, тобто того, як будуть використані ресурси, що і скільки буде вироблено, кому і за якою ціною продано, які очікуються результати господарської діяльності в перспективі. У масштабі країни – які обсяги сукупного продукту очікується одержати всього, у тому числі на душу населення, якими, можливо, будуть рівень зайнятості й безробіття, як змінюватимуться рівень цін, заробітна плата та ставка відсотка, динаміка доходів населення, заощадження, інвестиції тощо.
У цілому головною метою державного втручання в економічний розвиток є забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Реалізація цієї мети здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
Найбільшого розвитку планування досягається, коли економіка ґрунтується на командно-адміністративних методах та принципах господарювання (наприклад, у колишньому СРСР). Однак і в сучасній змішаній економіці плани відіграють суттєву роль у механізмі господарювання. Наприклад, широкого розвитку планування та програмування в народному господарстві набули у Франції (на 5 років) та Японії (більше ніж на 5 років), латиноамериканських та інших країнах. Однак, на відміну від країн колишньої адміністративно-командної системи, в країнах з розвинутою ринковою економікою державне планування має не директивний, а індикативний (тобто рекомендаційний) характер, причому воно займається не встановленням розмірів випуску окремих видів продуктів та їх розподілом, а визначенням загальних правил господарювання, нормативних меж і умов діяльності підприємств.
Найпоширенішими формами державного регулювання є короткострокові антикризові та антициклічні заходи, спрямовані на пом’якшення наслідків економічних криз: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам і галузям, дисконтна політика, регулювання норми процента, державна закупівля тощо та довгострокове економічне програмування. Розрізняють кон’юнктурне й структурне програмування. Кон’юнктурне характерне для країн з розвинутою ринковою економікою і спрямовано на досягнення чотирьох макроекономічних показників: стабільності цін, сталих темпів економічного розвитку, повної зайнятості населення, збалансованості платіжного балансу.
Структурне програмування – вища форма економічного регулювання, воно зводиться до розроблення різного роду програм. Частково структурне програмування застосовується в Англії, Італії, ФРН та інших країнах. Власне структурне програмування полягає у впливі на зміни співвідношення у різних галузях виробництва.