Грошово-кредитне регулювання полягає у регулюванні державою кількості грошей в обігу і процентних ставок. Основна його мета – допомогти економіці в досягненні повної зайнятості населення й подолання інфляції. На відміну від фінансового, цей вид регулювання є антиінфляційним.
Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, адже, з одного боку, грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого – грошова форма є пануючою формою сучасного кредиту. Їх варто застосовувати тоді, коли не порушуються умови рівноваги товарної й грошової маси, що фіксуються відомим нам рівнянням Фішера (див. 6. 4):
MV = PQ,
де, М – пропозиція грошей; V – швидкість їх обігу;
Q – пропозиція товарів (реальний обсяг ВВП); P – рівень цін.
Регулювання грошової маси здійснюється центральним банком країни такими методами:
операції на відкритому ринку цінних паперів;
встановлення облікової ставки процента;
зміна норми обов’язкових резервних вимог.
Операції на відкритому ринку ґрунтуються на тому, що центральний банк, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує грошово-кредитні потоки (пропозицію грошей), які обслуговують рух товарів і послуг. Для збільшення пропозиції грошей центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації і скарбничі векселі) у комерційних банків і населення, тим самим спрямовуючи в обіг додаткові гроші. І навпаки, щоб зменшити пропозицію грошей в обігу, тобто стримати ділову активність, центральний банк продає цінні папери, вилучаючи з обігу частину грошової маси.
Через установлення та зміну облікової процентної ставки центральний банк впливає на процентні ставки, що існують у фінансово-кредитній системі. Центральний банк є банком банків (банком кінцевої інстанції), тобто він є кредитором комерційних банків. Основна частина кредитів надається під заставу векселів. Ця операція кредитування отримала назву обліку векселів. Кредит при цьому надається за встановленою центральним банком обліковою процентною ставкою.
Коли облікова ставка підвищується, кредитування комерційних банків центральним зменшується, а кредит, наданий комерційними банками, стає дорожчим. Загальна пропозиція грошей в обігу зменшується (знижується інвестиційна активність підприємців). І навпаки, коли облікова ставка знижується, то дешевшають кредити комерційних банків, а, отже, підвищується інвестиційна активність підприємницького сектору – пропозиція грошей в обігу зростає.
Зміна обов’язкових резервів за допомогою зміни норми обов’язкового резервного покриття є суттєвим методом регулювання кредитної емісії (кількості безготівкових грошей). Комерційні банки частину своїх грошових ресурсів тримають у центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Величина їх залежить від їх норми, тобто встановленої банком частини депонованих клієнтами грошових коштів у комерційних банках. Чим вища норма обов’язкових резервів, тим менше ресурсів має банк для надання кредитів, а отже, обсяг кредитних грошей в обігу скорочується. І навпаки, із зменшенням норми обов’язкових резервів комерційні банки мають можливість більше коштів надати в кредит, а отже, пропозиція кредитних грошей зростає. На практиці маніпулювання нормою обов’язкових резервів використовується рідко.
Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового й кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Виділяють два варіанти монетарної політики – політику “дешевих грошей ” і політику “дорогих грошей”.
Політика “дешевих грошей” зводиться до:
купівлі державних облігацій у комерційних банків та населення;
зниження облікової ставки;
зниження норми обов’язкових резервів.
Політика “дорогих грошей”, навпаки, означає:
продаж державних облігації комерційним банкам та населенню;
підвищення облікової ставки;
підвищення норми обов’язкових резервів.
В Україні в даний час ставиться завдання підвищити ефективність бюджетно-податкової та грошової політики. Наголошується на необхідності зниження податкового тягаря на підприємців (Росія знизила межу прибуткового податку до 13 %, а в Україні вона становила – 40 %), вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок сплачування пільг, створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків (відносини між податковими органами й платниками податків) і приведення у відповідність із можливостями економіки витрат з бюджету: утвердження прозорої системи управління державним боргом тощо.