загрузка...
 
Державне регулювання економіки, його функції та методи
Повернутись до змісту

Державне регулювання економіки, його функції та методи

Роль держави в ринковій економіці змішаного типу зводиться до виконання нею таких основних функцій:

Розробка, ухвалення й організаційне забезпечення виконання положень господарського законодавства (правова основа підприємництва, оподаткування, банківська система тощо).

Забезпечення умов нормальної роботи ринкового механізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика, підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабільність грошового обігу і т. д.).

Забезпечення розв’язання економічних проблем, які ринковий механізм вирішити неспроможний, або розв’язує їх не досить ефективно (економічні, соціально-економічні, проблема справедливого розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці, міжнародний поділ праці тощо).

Система державного регулювання економіки охоплює цілу систему впливу на соціально-економічні процеси. Ця система включає певні методи й регулятори, за допомогою яких здійснюється цей вплив.

Регулювання – це система централізованих заходів, які проводить держава з метою утримання економічної системи в даному стані або забезпечення її розвитку на перспективу. Розрізняють короткострокове, або поточне, й довгострокове регулювання.

Короткострокове регулювання – це комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічних криз, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в цілому. Характерною рисою короткострокового регулювання є те, що воно являє собою оперативне реагування на виникнення і розвиток кризових явищ, а тому заздалегідь не планується.

Безпосередніми об’єктами поточного регулювання є попит і пропозиція, тобто вплив на них за допомогою певних економічних інструментів, які перебувають у розпорядженні держави: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам та галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції тощо.

Довгострокове державне регулювання здійснюється у формі економічного програмування. На сьогодні це найбільш розвинута й поширена форма державного втручання в економіку й соціальні процеси. Програмування, на відміну від поточного регулювання, характеризується більшою мірою узгодженості часткової планомірності, властивої окремим господарствам (фірмам, підприємствам) із макроекономічним регулюванням відтворювальних процесів. А це означає певне скорочення сфери стихійності й зростання свідомого цілеспрямованого впливу на економічні процеси.

Програмування може бути кон’юнктурним і структурним. Кон’юнктурне програмування спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання господарською кон’юнктурою з метою одночасного досягнення макроекономічних показників: стабільності цін; сталих темпів економічного зростання; повної, з позиції капіталу, зайнятості; збалансованості платіжного балансу. В основному кон’юнктурне програмування зводиться до впливу на економіку шляхом впливу на попит. З кінця 70-х років застосовуються методи, спрямовані на пожвавлення пропозиції, в тому числі пов’язані із оподаткуванням підприємницького сектору, регулювання ставок кредиту, ціноутворення  тощо.

Структурне програмування являє собою кон’юнктурне, доповнене програмами економічного й соціального розвитку. Воно передбачає:

наявність державного сектору в галузі виробництва або в кредитно-грошовій сфері;

високий ступінь взаємодії приватного та державного секторів;

значний ринок державного споживання.

Структурне програмування може бути частковим і повним. Часткове програмування спрямоване на регулювання співвідношень попиту і пропозиції в окремих сферах і галузях економіки.

Повне (власне структурне) програмування передбачає зміну співвідношень різних галузей економіки.

Вищою формою впливу з боку держави на соціально-економічні процеси з метою підвищення їх ефективності є планування.

Планування є формою вияву такої об’єктивної категорії, як  планомірність. Це об’єктивна необхідність встановлення необхідної пропорційності в процесі функціонування різних елементів економічної системи з метою забезпечення її високої ефективності.

Планування – це свідома діяльність людей, які спираються на вимоги економічних законів у процесі розробки й реалізації планових завдань розвитку економіки. Планування в масштабі суспільства спирається на високий рівень спеціалізації і концентрації виробництва та на державну форму власності.

Виділяють індикативне (необов’язкове, рекомендаційне) і державне (обов’язкове) планування. Найширшу форму державного регулювання економіки застосовують у країнах, які дотримуються концепції економічного дирижизму. Економічний дирижизм включає, окрім бюджетно-податкових, цінових та грошових форм впливу, індикативне планування, за допомогою якого держава впливає на економіку не методом директивних завдань, а на основі координації господарської діяльності всіх їх суб’єктів та забезпечення їх інформацією про мету та пріоритети соціально-економічного розвитку країни.

Методи і форми державного регулювання залежать від конкретно-історичних та соціально-економічних умов, що існують у кожній країні.



загрузка...