Роль держави і профспілок у регулюванні відносин на ринку праці
Особливістю ринку праці в змішаній економіці є наявність на ньому окрім основних суб’єктів – роботодавців та найманих працівників (покупців і продавців робочої сили) – таких суб’єктів, як держава і профспілки, які суттєво впливають на попит та пропозицію робочої сили. Держава як інструмент регулювання відносин на ринку праці використовує законодавчо встановлений мінімум заробітної плати. Цей мінімум, звичайно, є тією погодинною оплатою, нижче якої підприємець не має права платити працівникові. Зміна рівня мінімальної заробітної плати повинна відбивати зрушення у середній продуктивності праці та у рівні цін на продукти споживання.
Наведена таблиця містить дані про зміни мінімуму заробітної плати у США впродовж 90-х років (у доларах зразка 1996 р. за годину):
Роки
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
Долари/ год.
4,56
4,90
4,75
4,61
4,50
4,38
4,75
5,03
Крім гарантованого державного мінімуму, існують й інші закони, що унормовують відносини на ринку праці. Вони стосуються таких питань, як тривалість робочого дня, оплата понад нормованих робіт і використання дитячої праці, відпусток. Профспілки – це асоціації робітників, які створюються для захисту інтересів своїх членів. Вони є виявом неринкових сил, що впливають на визначення заробітної плати. Заробітна плата в тих галузях промисловості й торгівлі, де створенні профспілки, визначається процесом, відомим під назвою колективної угоди. Це – домовленість між представниками профспілок і підприємців з питань заробітної плати та інших спірних проблем, що стосуються відносин між найманими працівниками та наймачами. Учасники переговорів вільні у виборі схваленого рішення. Такі колективні угоди – це вияв неринкових сил формування заробітної плати.
Одне з головних завдань будь-якої профспілки полягає в тому, щоб бути визнаною єдиним представником робітників у переговорах з адміністрацією підприємств. Як тільки профспілка отримує визнання, вона може представляти інтереси працівників у відносинах з адміністрацією. Ці відносини, передусім, стосуються підготовки трудових контрактів. У них фіксуються права й обов’язки сторін упродовж певного часу, а саме: тривалість робочого дня, заробітна плата, а також додаткові вигоди у формі виплат на здійснення оздоровчих програм, на відпустку, у зв’язку з виходом на пенсію тощо.
Крім того, у колективній угоді можуть обговорюватися порядок оскарження рішень адміністрації та переваги, що одержує працівник залежно від стану роботи на підприємстві. Порядок оскарження охоплює дії, до яких може вдатись робітник, якщо він вважає, що з ним обійшлися несправедливо. Переваги трудового стажу враховуються у разі підвищення заробітної плати, призначення на вищу посаду або звільнення. Якщо, наприклад, заводу необхідно звільнити частину робітників, то першими будуть звільнені ті, хто має найменший стаж роботи. Здебільшого процес укладання колективних угод виявляється успішним. У разі, якщо переговори заходять у безвихідь, може залучатись третя сторона для допомоги у вирішенні суперечок. Рішення може бути знайдено шляхом примирення, посередництва або арбітражу.
Ще на початку XIX ст. профспілки не відігравали у США істотної ролі, хоча мали місце спроби створити їх. Лише у 1842 р. суд визнав профспілки легальними організаціями.
Найуспішнішою із ранніх профспілок була “The Knights of Labor”, організована у 1869 р. До 1886 р. вона налічувала у своєму складі понад 700 тис. членів. Однак на початку XX ст., через розбіжності у поглядах її членів та підозри громадськості щодо незаконної діяльності, профспілка перестала існувати.
У 1886 р. під керівництвом С. Гомперса виникла нова робітнича організація – Американська Федерація Праці (АФП). На відміну від “The Knights of Labor”, членами якої були як кваліфіковані, так і некваліфіковані працівники, АФП об’єднувала лише кілька місцевих та національних спілок ремісників. Кількість членів АФП невпинно зростала і у 1930-х роках становила понад 3 млн. членів.
У 1938 р. на основі профспілки гірників була створена конкуруюча організація, відома як Конгрес промислових профспілок (КПП). Нова промислова спілка незабаром об’єднала у своїх лавах працівників автомобільної, сталеливарної, гумовотехнічної та м’ясної галузей промисловості. Наприкінці Другої світової війни профспілки переживали кризу, причиною якої, як вважалось, стало суперництво між АФП і КПП. У 1955 р. ці дві організації об’єднались і утворили АФП – КПП. У профспілках уряд вбачав один із вагомих важелів налагодження стану справ в економіці. Тому Конгрес США прийняв ряд законів, що сприяли зростанню чисельності та ролі профспілок:
Закон Норіса – Лагардіа від 1932 р. обмежував права судів забороняти страйки, а також поклав край намірам власників підприємств примушувати робітників давати обіцянки не вступати до профспілки.
Закон Вагнера “Про трудові відносини ” від 1935 р. гарантував права робітників вступати до профспілок та брати участь у колективних трудових угодах.
Закон “Про справедливі трудові стандарти ” від 1938 р. встановлював мінімальну заробітну плату в розмірі 25 центів за годину та 50-відсоткову надбавку за нічну годину, відпрацьовану понад 40-годинний робочий тиждень.
Коли ж промисловість США почала висловлювати думку про те, що федеральне законодавство надало профспілкам занадто багато прав на шкоду підприємцям, то Конгрес, щоб відновити рівновагу, схвалив такі закони:
Закон Тафта – Хартлі “ Про регулювання трудових відносин” від 1947 р., за яким Президентові надавалось право підписувати постанови, що відкладають на 80 днів страйк, який загрожує “національній безпеці чи національному добробуту”.
Закон Ландрума – Гріффіна “Про публічну звітність профспілок” від 1959 р. вимагав регулярних перевиборів профспілкових лідерів таємним голосуванням і забороняв профспілкам позичати велику суму грошей у касі профспілки і профспілкових фондах.
Кількість членів профспілок у США скоротилась з 17,7 млн. осіб у 1983 р. до 16,2 млн. у 1998 р. Відповідно скоротилась і частина працівників, охоплених профспілковим рухом, у загальній їх кількості: від 20,1 % у 1983 р. до 13,9 % у 1998 р.
З приводу різкого скорочення кількості членів профспілок є різні думки:
Підприємці, запобігаючи утворенню профспілок, самі пропонують працівникам вищу заробітну плату і кращі умови.
Зростання сфери послуг у структурі економіки, а працівники цієї сфери традиційно виявляють меншу схильність до об’єднання у профспілки.
Зростання кількості працівників, яких тимчасово залучають до роботи на певний час або як сезонних робітників. Вони не стають членами профспілок.
Міграція капіталів до тих регіонів, де немає профспілкових об’єднань, зокрема, за кордон.
Хоча кількість членів профспілок та їх частина у загальній кількості працівників скоротилась, але профспілки не перестали відігравати помітну роль в економіці США. Наприклад, ставки оплати та умови праці, що існують там, де є профспілки, запроваджуються там, де вони відсутні.
Якщо ж дискусії між державою і робітниками не дають необхідних узгоджених результатів, вони (підприємці чи робітники) можуть ужити інших заходів для досягнення своїх цілей
адміністрація може вдатись до локауту – закриття підприємства і припинення виплати заробітної плати, робітники – до страйків, пікетування, бойкотів.