загрузка...
 
Теорія і практика товарно-грошових відносин за адміністративно командної системи соціалізму
Повернутись до змісту

Теорія і практика товарно-грошових відносин за адміністративно командної системи соціалізму

Як відмічалось вище, соціалістична система господарювання передбачала органічне поєднання суспільної власності та планомірності з товарно-грошовими відносинами. Однак існування останніх викликало різні погляди: одні повністю відкидали неминучість товарно-грошових відносин, проголошували їх чужорідними для соціалізму; інші ж – ринку (товарно-грошовим відносинам) надавали ранг основного регулятора соціалістичної  економіки.

Причини (умови) товарно-грошових відносин наявні і при соціалізмі. Тут, з одного боку, існує широко розвинутий суспільний поділ праці (спеціалізація виробництва), а з іншого – економічна відособленість (відокремленість) виробників. Суспільний поділ праці лежить в основі економічних зв’язків між людьми, а економічна відокремленість надає їм товарно-грошового характеру.

Щодо наявності при соціалізмі першої причини (умови), ніяких заперечень не було. В основному ті, що вважали товарно-грошові відносини невластивими соціалізму, заперечували другу умову (причину) – економічну відокремленість виробників. Вважалось, що суспільна власність на засоби виробництва ліквідує економічну відокремленість виробників. Однак насправді це не так.

Соціалістичне усуспільнення виробництва, ліквідуючи приватну власність, обмежує економічну відокремленість, однак повністю її не усуває. У цілому економічну відокремленість мали державні підприємства в рамках загальнонародної власності, тим більше її мали кооперативні підприємства та суб’єкти індивідуальної трудової діяльності.

Вона виявлялася в самостійному застосуванні виробничих ресурсів, самостійній організації виробництва і реалізації продукції, відшкодуванні своїх витрат власними доходами, використанні частини доходів для розширення й удосконалення виробництва тощо. Унаслідок цього капітал окремої господарської одиниці здійснював відносно відокремлений оборот. Відносини щодо самостійного, відокремленого ведення господарства, дістали назву господарського розрахунку,  який  передбачає  самостійність,  самоокупність,  самофінансування підприємств. Проблема переведення підприємств на повний госпрозрахунок ставилась і певною мірою вирішувалась за радянських часів. Зокрема госпрозрахунок передбачав максимальне використання товарно-грошових відносин на ринку, він передбачав використання категорій ринку як форми переходу від адміністративних до економічних методів управління. Тому в тій частині, в якій окремі ланки соціалістичного господарства економічно відокремлені, відносини між ними мали товарний характер. Вони будувались на принципі еквівалентності і здійснювались через ринок. Продукт праці, таким чином, перетворювався на товар, а його реалізація здійснювалась за допомогою грошей.

Таким чином, закон товарного виробництва і при соціалізмі залишався законом вартості. Він і при соціалізмі виконував свої основні функції: регулювання суспільної праці, стимулювання економії часу і диференціації виробництва.

Однак теорія звертала увагу на особливості товарно-грошових відносин при соціалізмі. Наприклад, їм приписували планомірний, цілеспрямований характер. Тобто, вартість, або грошовий обмін витрат праці і виробленого продукту здійснювався не стихійно, а планомірно.

Окрім того, відмічались й інші відмінності. Насамперед, це обмеженість сфери товарно-грошових відносин. Зі сфери товарних відносин вилучались робоча сила, а також земля, підприємства та інші загальнодержавні об’єкти.

Планомірність товарно-грошових відносин виявлялась в тому, що суспільство, планомірно регулюючи основні відтворювальні пропорції, багато в чому наперед, “apriori”, визначало формування величини вартості. Істотне місце в планомірному регулюванні виробництва займали такі нормативи, як ціна, процент, плата за ресурси, а також нормативи розподілу прибутку.

Товарно-грошові відносини, згідно з теорією, ставились на службу суспільству. Тому вважалось, що соціалізму притаманний ринок, який несхожий на класичний.

По-перше, він не мав загального характеру. Природні ресурси і державні підприємства як суб’єкти загальнонародної власності хоча й мали грошову оцінку, однак на ринку не продавались і не купувались, із відносин ринку випадає і робоча сила.

По-друге, соціалістичний ринок є планово регулюючим, оскільки частина товарів (найважливіших, що визначають життєвий рівень населення і основні народногосподарські пропорції) продавалась і купувалась на ньому за централізовано встановленими цінами, а попит та пропозиція значною мірою формувались на основі системи планових завдань і економічних нормативів.

По-третє, вважалось, що відсутність приватної власності та експлуатації радикально змінюють соціальну природу ринку. Першість у відносинах віддавалась суспільним інтересам, забезпеченню добробуту всіх членів суспільства, а товарно-грошові відносини, ринок відігравав у цьому другорядну роль, їх роль зводилась до обслуговування руху благ, що перебувають у суспільній власності, і реалізації трудових доходів населення.

Таким чином фактично об’єктивність, притаманна категоріям ринку, зокрема ринковій ціні, замінилася суб’єктивністю, тобто вони визнавались важелями регулювання економіки – лише до так званих ринкових методів. Визнаючи, що ціна й при соціалізмі виконує такі функції, як обмін і вимір затрат суспільної праці, підтримка пропорційності і рівноваги в господарстві, стимулювання економіки та розподілу ресурсів і доходів, не враховувалось, що зазначені функції виконує не справжня, об’єктивна ціна, а планова, суб’єктивна, встановлена в кабінеті, тобто за межами ринку.

Не виконували свої функції повною мірою і гроші. Насамперед, їхня купівельна здатність була значно обмеженою дефіцитом товарної маси. Наявність грошей ніяк не гарантувала доступності до благ та послуг. Щоб придбати більшість з них (так званих дефіцитних товарів) слід було або чекати в черзі довгий час, або давати хабара (чи мати так званий “блат”).

Отже, командно-адміністративна економіка значною мірою спотворювала сутність та природу товарно-грошових відносин. Вони, більшою мірою, визначались не об’єктивними, незалежними від окремих осіб, у тому числі і владних структур, чинниками, а саме владними структурами, які під лозунгом планомірності спрямовували їх на задоволення власних інтересів, інтересів тіньової економіки.



загрузка...