Іншим, однак не менш важливим, завданням перехідної економіки є становлення й розвиток підприємництва. У постсоціалістичних країнах, особливо в СРСР (у тому числі в Україні) підприємництво фактично не було розвинутим через тотальне одержавлення економіки. Панування державної власності на основні засоби виробництва заперечувало самостійну, ініціативну, здійснювану на власний ризик діяльність, спрямовану на одержання прибутку.
Підприємницьке господарювання передбачає наявність у суб’єкта (підприємця) певної сукупності свобод і прав щодо вибору виду та організації господарської діяльності, вибору джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації і управління, збуту продукції, тобто економічну автономію підприємств.
Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку для підприємця є важливою метою, а також мотивацією використання прибутку для розширеного відтворення. В умовах підприємництва змінюється співвідношення матеріальної зацікавленості й мотивації трудової діяльності: для підприємця на перший план висувається мотивація діяльності, оскільки все, що виробляється, – належить йому.
Поряд із крупним, суттєву роль відіграє мале підприємництво – малий бізнес. Воно – носій приватної власності, вільної конкуренції, має здатність до швидкого реагування на зміни в умовах господарювання; малі підприємства здатні взяти на себе роботу, в якій незацікавлені крупні підприємці; виступають основним джерелом новацій (нововведень), створюють додаткові робочі місця.
Необхідність та доцільність розвитку підприємництва в перехідний період викликані структурними розривами в економіці через неефективність радянської системи; неефективним функціонуванням державних підприємств; низьким технологічним рівнем вітчизняної промисловості; низьким рівнем доходів населення та інше.
В Україні вжито низку заходів щодо розвитку підприємництва: прийнято Закон України “Про підприємництво” (1991), схвалені програми державної підтримки підприємництва, програми розвитку малого підприємництва тощо.
Головними завданнями програм є:
формування правової бази розвитку й підтримки підприємництва;
створення системи фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності;
забезпечення матеріальних умов розвитку підприємництва;
формування ринкової інфраструктури для забезпечення підприємницької діяльності;
підготовка кадрів для підприємницької діяльності;
інформаційне та науково-методичне забезпечення підприємництва.
Державна підтримка малого підприємництва зводиться до:
формування нормативно-правової бази;
удосконалення податкової й фінансово-кредитної політики;
забезпечення підприємницьких структур необхідною інформацією;
сприяння впровадженню технологій та інновацій;
стимулювання зовнішньоекономічної діяльності та ін. Одним із головних напрямів підтримки малого бізнесу є створення відповідної фінансово-кредитної системи. Механізм прямих методів державної фінансової підтримки включає в себе: надання субсидій, надання позик, формування державних фондів, створення спеціалізованих фінансових установ.
До основних форм непрямих методів підтримки підприємництва відносять: податкові знижки (або повне звільнення від певних податків), податкові пільги, прискорена амортизація, податкові знижки на науково-дослідні витрати, на витрати, пов’язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, боротьба з корупцією у відносинах державних владних структур із підприємцями, запровадження сучасних форм ліцензування, впорядкування реєстрації, перевірок та контролю за діяльністю малих та середніх підприємств, раціональне використання фонду підтримки підприємництва, створення ефективної системи мікрокредитування – кредитної підтримки малих підприємств, розробка і реалізація регіональних програм розвитку підприємництва тощо.
Однією з найважливіших передумов розвитку підприємництва є скорочення процедури заснування й реєстрації підприємств.
В Україні питаннями підприємництва на рівні держави займається Комітет із регуляторної політики та підприємництва.