Інтернаціоналізація продуктивних сил та господарських відносин
Світове господарство ґрунтується на інтернаціоналізації продуктивних сил та господарських відносин. Інтернаціоналізація (від лат. inter – між і natio – народ) – об’єктивний процес зближення національних економік, втрати останніми особливих (національних) ознак тощо. Інтернаціоналізація продуктивних сил включає процес інтернаціоналізації кожного елементу даної системи: засобів виробництва, робочої сили, науки, інформації тощо, посилення елементів їх інтернаціонального відтворення. Розвинутих форм ці процеси досягли в межах Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), а найдинамічішими серед них є інтернаціоналізація процесу відтворення робочої сили. Це виражається в утворенні спільного ринку робочої сили – вільному переміщенні працівників у межах цього об’єднання, вирівнюванні заробітної плати, проведенні єдиної соціальної політики і таке інше.
Інтернаціоналізація засобів виробництва виявляється у створенні спільних підприємств, спільному будівництві різних виробничих об’єктів, об’єднанні енергосистем тощо. Інтернаціоналізація господарських (виробничих) відносин здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття монополій (у тому числі олігополій) цих країн; національних держав та наднаціональних органів у єдиний механізм та відповідних їм соціальних форм – власності гігантських монополістичних об’єднань, державної власності та наднаціональної власності. Останнє виявляється у формуванні єдиного бюджету для всіх країн даного співтовариства, у здійсненні спільних витрат на реалізацію угод та проектів. Процес інтернаціоналізації господарського життя виявляється у проведенні узгодженої фінансово-кредитної, валютної, податкової політики країн, що входить в ЄЕС.
У цілому ж посилення інтернаціоналізації господарського життя, тобто поглиблення зв’язків між національними економіками різних країн, ґрунтується на:
ідентичності основних виробничих процесів та технологій, зумовлених сучасною НТР;
інтересі кожної країни одержати максимальну вигоду від участі в міжнародному поділі праці;
розвитку світових засобів зв’язку, транспорту та телекомунікацій;
– розвитку транснаціональних корпорацій, які здійснюють прямі інвестиції в усіх регіонах світу.
Інтернаціоналізація господарського життя означає не тільки ідентичність виробничих процесів та форм господарювання в різних країнах, а й взаємозалежність економічного розвитку країн у цілому. Ця взаємозалежність полягає у тому, що певні явища і процеси, які розвиваються в окремих країнах або регіонах світу, тією чи іншою мірою позначаються на господарському розвитку інших країн.
Інтернаціональний характер продуктивних сил потребує соціально-економічної однорідності середовища, в якому розвиваються суб’єкти світового господарства.
Таке середовище в даний час створено в межах країн розвинутої ринкової економіки. Ступінь організації ринкових відносин, рівень розвитку продуктивних сил цієї групи країн світового господарства сприяють подоланню замкненості й ізольованості. У результаті вони налагодили і швидко розвивають економічні відносини в усіх напрямах господарської діяльності – в торгівлі, експорті капіталу, науково-технічному співробітництві, обміні передовою технологією (ноу-хау), валютних зв’язках тощо.
Інтернаціоналізація виробництва і всієї економіки як наслідок інтернаціоналізації продуктивних сил та виробничих відносин є закономірною передумовою економічної інтеграції як синтезованої форми сукупності економічних зв’язків, у центрі яких стоять відносини спеціалізації й кооперування.