Найбільший вияв міжнародні економічні відносини знаходять у товарно-грошових відносинах на міжнародній арені. Тут вартість товарів виступає у формі інтернаціональної вартості і виявляється на світовому ринку.
Інтернаціональна вартість – це суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару у світовому господарстві. Країни, що беруть участь у міжнародному поділі праці й обміні, перебувають у неоднакових умовах. Це визначається відмінностями їх географічного положення, складом і розмірами природних ресурсів, масштабами, рівнем розвитку та структурою економіки, обсягом внутрішнього ринку.
У зв’язку з цими відмінностями рівень витрат виробництва одних і тих самих товарів в окремих країнах виявляється також різним. Оскільки кожна країна має свій рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товару, то такі витрати в межах світового господарства виступають як індивідуальні витрати, що визначають їхню національну вартість. Але обмін товарів в умовах розвинутого товарного виробництва відбувається на основі не індивідуальних, а суспільно необхідних витрат у масштабі світового господарства – середньосвітових суспільно необхідних витрат. Це означає, що в основі міжнародного обміну лежить інтернаціональна вартість, яка визначається суспільно необхідним робочим часом для виготовлення товару в середньосвітових економічно нормальних умовах виробництва.
Такі умови формуються у країнах – експортерах великих партій товарів із середньосвітовою інтенсивністю та продуктивністю праці. У порівнянні із середньосвітовими суспільно необхідними витратами середні національні витрати часу можуть бути вищими або нижчими. Та країна, в якій продуктивність та інтенсивність праці вища, отримує додатковий доход. Якщо торгівля ведеться переважно між певною групою країн того чи іншого регіону світового господарства, то відбувається формування регіональної вартості.
У процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, міграції капіталів і робочої сили та міжнародної конкуренції інтернаціональна вартість значною мірою перетворюється на інтернаціональну ціну виробництва, яка є конкретною формою інтернаціональної вартості і лежить в основі ціноутворення на світовому ринку. Таким чином, світова ціна є формою інтернаціональної вартості.
Однак світова ціна –складніша категорія, вона відображає не лише інтернаціональну вартість, а й попит та пропозицію на світовому ринку, політику держав щодо своєї зовнішньої торгівлі, ступінь монополізму на світовому ринку транснаціональних корпорацій тощо.
Розвинуті країни світу, в яких національні витрати нижчі за середньосвітові, як правило, одержують додатковий прибуток, а менш розвинуті недоотримують частини національної вартості своїх товарів. На цьому позначається дія закону вартості у світовому господарстві.
Але такий обмін може приносити економічну вигоду всім країнам. Ця вигода ґрунтується на принципі порівняльних витрат виробництва, тобто зіставленням витрат на виробництво товарів, які виготовляються ними і які коштують їм відносно дешевше від витрат на виробництво товарів, які за відсутністю міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробництва.
Таким чином, навіть країна з низькою продуктивністю праці може виграти від обміну на світовому ринку, якщо вона одержить при цьому товари дешевше ніж ті, що могла б сама виробляти.
Припустимо, що в даній країні, де виробляються два товари А та Б, національна вартість одиниці продукту дорівнює відповідно 6 і 5 одиницям, а інтернаціональна – 4 і 2 одиницям. При експорті продукту А буде одержано 4 одиниці вартості в її інтернаціональному вираженні. Але за ці 4 одиниці на світовому ринку можна купити 2 одиниці продукту Б (4 : 2 = 2), що в національному виразі становитиме 10 одиниць вартості (2 • 5 = 10). Отже, незважаючи на збитковість експорту (4 – 6 = – 2), у цілому зовнішньоекономічні зв’язки для даної країни вигідні,томущоприекспорті6одиницьвартостізамість цього вона одержує 10 одиниць (10 – 6 = + 4).
У цілому ж, у зовнішньоторговельних угодах важлива не сама по собі величина вартості продукту, а співвідношення вартості. Щоб угода була вигідною, це співвідношення має відповідати такій умові:
де WHi та WJi – національна (H) та інтернаціональна (J) вартість імпортної продукції;
WHe та WJe – те саме для експортної продукції.
Тобто, відношення національної вартості до інтернаціональної вартості імпортної продукції має перевищувати відношення національної вартості до інтернаціональної – експортної продукції.
У нашому прикладі виражене формулою співвідношення має вигляд: 5/2 > 6/4. Воно свідчить, що зовнішньоекономічна угода в даному випадку вигідна.
На міжнародному (світовому) товарному ринку існує складний комплекс світових цін, кожна з яких відображає певний бік зовнішньоекономічної діяльності торговельних і виробничих фірм. В основі всього комплексу цін перебуває базова ціна, яка формується в процесі здійснення найбільших за обсягом і регулярних торговельних угод у вільно конвертованій валюті.
Базова ціна – це ціна біржі, порту або місця масового виробництва. Конкретна ціна відхиляється від базової на величину транспортних витрат. Крім того, базова ціна коректується під впливом попиту та пропозиції.
