Міжнародна економічна інтеграція та головні інтеграційні угруповання світу
Міжнародна економічна інтеграція як процес з’єднання, взаємопереплетіння національних економік бере початок із створення регіональних інтеграційних угруповань. Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Ще з перших повоєнних років функціонують митний, а потім економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. У 1951 р. шість країн Західної Європи – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, ФРН і Італія створили Європейське об’єднання вугілля і сталі.
Завершення цього економічного процесу відбулося із моменту укладення між цими шістьма країнами 25 березня 1957 року у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке дістало назву Спільного ринку. Паралельно зі Спільним ринком у 1960 році утворюється другий західноєвропейський інтеграційний блок – Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, а з 1961 р. в як асоційований член – Фінляндія.
Згодом інтеграційний процес в Європі відбувався у напряму розширення спільного ринку. Нині ЄЕС включає 15 країн – Великобританію, Австрію, Данію, Португалію, Норвегію, Швейцарію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Францію, Німеччину, Італію, Грецію, Іспанію, Ірландію.
У майбутньому очікується розширення ЄЕС за рахунок ряду країн Східної Європи (Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини) та Прибалтійських країни (Естонії, Литви та Латвії). Перед Україною поставлено завдання входження в ЄЕС як асоціайованого члена не пізніше 2010 р.
Сьогодні ЄЕС трансформується в цілісне громадсько-політичне утворення: здійснюється поступовий перехід від національних економічних структур до цілісної євро економіки. Прикладом цього є перехід до спільної грошової одиниці – євро.
На Північноамериканському субконтиненті створено одне з найкрупніших у світі регіональних економічних об’єднань – NAFTA (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі), спочатку з 1988 р. у складі США та Канади, а з 1993 р. і Мексики.
В Азії створено такі угруповання, як:
ASEAN – Асоціація держав Південно-Східної Азії (Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, Лаос, Камбоджа і Бірма);
СМАС – Спільний ринок арабських країн (Єгипет, Йорданія, Ірак, Кувейт, Лівія, Мавританія, Сирія, Сомалі, Судан, Об’єднані Арабські Емірати).
Значно більше подібних міждержавних об’єднань створено на Африканському континенті:
OAU – Організація африканської єдності;
ОСАМ – Спільна Афро-Мавританська організація;
OMVS – Організація з освоєння басейну р. Сенегал;
OMDKRB – Організація з експлуатації і розвитку басейну р. Катері;
UEAC – Союз держав Центральної Африки (Заїр, ЦАР);
UDEAC – Митний економічний союз Центральної Африки (Габон, Камерун, Конго, ЦАР);
ECOWAS – Економічне співтовариство держав Західної Африки (Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Кабо-Верде).
У 1975 р. створена Латиноамериканська економічна система (SELA), до якої ввійшли країни Барбадос, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада,
Домініканська республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Парагвай, Перу, Сальвадор, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Еквадор, Ямайка й Суринам.
Специфічним Європейським міжнародним регіональним угрупованням є СНД – Співдружність незалежних держав, про створення якого було об’явлено в грудні 1991 р. До складу СНД входять всі 12 республік колишнього СРСР, окрім країн Балтії. Зростає роль і значення такої Європейської організації регіонального економічного співробітництва як Організація Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), створеного в 1992 р. у складі Греції, України, Росії, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччини; як асоційованих членів – Австрії, Італії, Єгипту, Тунісу, Словаччини. Активізує діяльність та перетворюється на зону миру і стабільності таке угруповання, як ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова.
У регіональній підструктурі світового господарства слід виокремлювати загальне й особливе. Загальне в тому, що будь-які об’єднання створюються для реалізації спільного інтересу країн-учасниць. Завдяки участі в міжнародному поділі праці країни одержують доступ до освоєння попередніми і прийдешніми поколіннями природних ресурсів у різних районах планети, до створених людством продуктивних сил, нагромаджених знань і навичок.
Особливе в регіональних підсистемах виявляється, по-перше, у специфіці інтересів окремих членів підсистем та, по-друге, в неоднакових можливостях різних економічних угруповань у досягненні спільного інтересу.