загрузка...
 
Міжнародна торгівля та її економічні форми
Повернутись до змісту

Міжнародна торгівля та її економічні форми

Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв’язків між різними народами й країнами. Сьогодні міжнародна торгівля – одна зі сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і міжнародну торгівлю послугами.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю всі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а, по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію власних. Зовнішньоторговельний обіг може досягати в таких країнах значної частки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості товарів, що постачають на зовнішній ринок, у ВНП країни становила: у Нідерландах – 45%, Канаді – 28%, Великобританії – 23%, Італії – 16%, Франції – 17%. Інші країни, такі як США, Китай,Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та місткий внутрішній ринок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі. Частка зовнішньої торгівлі у ВНП таких країн перебуває в межах 10%.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. У цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання “чому країни торгують між собою?” лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньоторговельний обіг будь-якої країни складається з експорту й імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати на виробництво якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін на даний товар, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обігу даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів означає ввезення товарів із-за кордону. Країна купує товари, виробництво яких у цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби, витрати на які значно менші, ніж витрати на виробництво даної продукції всередині країни. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв’язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів у країні.

Загальна сума світового міжнародного товарообігу обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношення експорту та імпорту.

Загальний обсяг світового експорту оцінювався на початку 90-х років XX ст. у 2500 млрд. доларів США.

Експорт та імпорт характеризується структурою – тобто питомою вагою в їх загальному обсязі продовольства, сировини й палива, напівфабрикатів та готових виробів, машин і обладнання.

Виграють країни, в експорті яких більша частка припадає на готові вироби, машини та обладнання. В експорті України, навпаки, переважають паливно-сировинні матеріали. Основні характеристики розвитку сучасної міжнародної торгівлі наведено нижче.

У сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 разу, а реальне зростання світової економіки становило не більш як 1/3, то в першій половині 90-х років глобальний товарообіг майже в 3 рази перевищив зростання світового виробництва.

До міжнародної торговельної сфери щорічно надходить 1/5 частина всього, що виробляється, вирощується та добувається завдяки землі. Наприкінці 80-х років світовий товарообіг перевищив 3 трлн дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трлн дол. США.

Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.

До показників, що характеризують ступінь включення країни в зовнішньоекономічні зв’язки належать:

експортна квота – тобто співвідношення вартості експорту до вартості ВВП;

обсяг експорту на душу населення даної країни;

– експортний потенціал (експортні можливості) – тобто така частка продукції, яку може продати дана країна на світовому ринку без заподіяння шкоди власній економіці:

ЕП = ВВП – ВП, де ЕП – експортний потенціал;  ВВП – валовий внутрішній продукт; ВП – внутрішні потреби.

Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка в 1980 р. становила близько 60 %. Відповідно зменшується частка сировини.

Найбільш значною й динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона становила приблизно 1/5).

Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямах, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн у системі міжнародних економічних відносин (МЕВ), а й у світовому господарстві в цілому. Це пов’язано насамперед із розвитком нових індустріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової економіки країн, що відійшли від командно-адміністративної системи.

Міжнародна торгівля перебуває під суттєвим впливом зовнішньоторговельної політики держави. Історично з розвитком ринкової системи склалися два основних різновиди зовнішньоторговельної політики:

фритредерство – політика вільної торгівлі;

протекціонізм – політика із застосуванням обмежень, бар’єрів.

У сучасному світі широко застосовується поєднання обох цих напрямів.

Фритредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв’язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприємницьку зовнішньоекономічну діяльність. Політика вільної торгівлі зародилась в Англії в останній третині XVIII ст. і розгорнулася в першій половині XIV ст. Вона була пов’язана з промисловим переворотом, завдяки якому Англія стала “майстернею світу ”.

Елементи вільної торгівлі запроваджувались в окремі періоди у Франції, Росії та інших країнах. Однак тривалий час ця політика не мала широкого застосування, оскільки країни були розгородженими економічними і політичними бар’єрами. Тільки після Другої світової війни вона поступово набирає сили в країнах ринкової системи світової економіки. Сьогодні принципи вільної торгівлі здійснюються в рамках регіональних економічних інтеграційних об’єднань (ЄЕС, НАФТА, АСЕАН тощо) та в світовому господарстві в цілому через Генеральну угоду про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яку тепер називають – Світовою організацією торгівлі (СОТ). Розвинуті країни через ГАТТ – СОТ намагаються використати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити для себе ринки в інших країнах та забезпечити більш низькі ціни на своїх ринках на сировину й напівфабрикати.

Протекціонізм – зовнішньоторговельна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економічних і політичних бар’єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики є:

мито;

кількісні обмеження (квоти);

нетарифні обмеження;

заборона імпорту певних товарів;

валютне регулювання тощо.

Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки для розвитку конкурентоспроможного виробництва й економічного зростання. Це забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не досить конкурентоспроможні, але конче необхідні для розширеного відтворення і макроекономічного зростання, що веде до збільшення доходів населення, інвестування в національну економіку, суспільного багатства й добробуту.

Історично протекціонізм свого часу широко використовувався Францією, Росією, Німеччиною, США та багатьма іншими країнами для охорони внутрішнього ринку від більш розвинутої промисловості Англії. Перед Другою світовою війною Німеччина використовувала політику протекціонізму для нарощування національного економічного потенціалу. Після війни США, спираючись на свою могутність, застосовували політику протекціонізму щодо внутрішнього ринку при проведенні політики фритредерства щодо зовнішніх ринків. У сучасних умовах протекціонізм застосовується періодично у відносинах між провідними центрами світової економіки (США, Японія), а також країнами, що розвиваються.

Найоптимальнішою зовнішньоторговельною політикою для України нині є поєднання вільної торгівлі з протекціонізмом. Вільна торгівля доцільна в галузях, щодо яких країна зацікавлена в широкому доступі на внутрішній ринок новітніх технологій, енергоносіїв тощо. Протекціонізм економічно ефективний для захисту пріоритетних національних виробництв (зерно, цукор, кондитерські вироби, метал, вугілля, певні види судно та літакобудування, окремі види новітньої техніки й технології, космічна промисловість тощо).



загрузка...