Інтернаціоналізація господарського життя посилює переміщення між країнами не тільки товарів, а й капіталів. Вивіз капіталу – це експорт вартості в грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Вивіз капіталів являє собою однобічний рух за кордон вартості в товарній або грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку або відсотків. Відповідно розрізняють експорт підприємницького й позичкового капіталів. Вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові закордонні інвестиції, що ведуть до створення за кордоном філій, дочірніх компаній і спільних підприємств. Капіталовкладення в закордонні підприємства, що забезпечують контроль за ними з боку інвестора, називаються прямими іноземними інвестиціями. В міжнародній статистиці до них належать такі інвестиції, за яких в іноземного інвестора перебуває не менше як 25 % акціонерного капіталу компанії.
Рух позичкового капіталу у сфері зовнішньоекономічних зв’язків виступає у вигляді міжнародного кредиту. Міжнародний кредит – позика в грошовій або товарній формі, що надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення й сплати процентів. У широкому розумінні це поняття включає в себе також закордонні портфельні інвестиції – вкладання капіталу в іноземні облігації, акції закордонних підприємств і інші цінні папери з метою отримання прибутку, а не встановлення контролю за господарською діяльністю позичальника.
У провідних капіталістичних країнах держава не тільки сприяє вивозу приватного капіталу, а й безпосередньо виступає експортером фінансових ресурсів. Вивіз державного капіталу спрямовується переважно до країн, що розвиваються, і здійснюється, головним чином, у вигляді пільгових кредитів і дарів, що отримали назву “офіційна допомога розвитку ”. Державні кошти, що отримують ці країни, надаються не тільки на двосторонній, а й на багатосторонній основі – через міжнародні й регіональні фінансові організації. У наш час частка країн, що розвиваються, в загальному обсязі міжнародних кредитів і інвестицій істотно знизилась. Відповідно зросла частка в експорті капіталу розвинутих країн. Зміна напряму вивозу приватного капіталу пов’язана зі структурними змінами в економіці під впливом НТР. Розширення потоку прямих інвестицій у розвинутій країні пов’язано із зростанням інтернаціоналізації виробництва, розвитком інтеграційних процесів, зростанням транснаціональних корпорацій.
Основними мотивами для таких капіталовкладень є отримання доступу до новітніх технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар’єрів, економія на податкових платежах, зниження видатків на охорону навколишнього середовища.
Міграція грошового капіталу між країнами значною мірою здійснюється через перерозподільний механізм світового ринку позичкових капіталів. Становлення світового ринку позичкових капіталів відбувалось одночасно з формуванням світового капіталістичного господарства і завершилось з переходом капіталізму в монополістичну стадію. Цей процес виявляється у залученні всіх країн до міжнародних кредитних відносин і в об’єднанні багато чисельними каналами відносно відособлених національних ринків позичкових капіталів. Їх взаємодія й переплетення між собою і віддзеркалює поняття “світовий ринок позичкових капіталів ”.
Світовий ринок позичкових капіталів безпосередньо виступає як сукупність попиту й пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн.
Міжнародний кредит як економічна категорія виражає відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання й погашення позички разом із сплатою процентів. Суб’єктами цих відносин є держави, банки й інші кредитні організації, не фінансові компанії, а також інші юридичні й фізичні особи.
У світовій практиці використовують різні форми кредиту, які можна класифікувати за декількома основними ознаками.
За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на зв’язані й фінансові. Зв’язані кредити мають суворо цільовий характер, що закріплений у кредитній угоді. До них відносяться комерційні кредити, інвестиційні кредити. На відміну від них фінансові кредити не мають суворого цільового призначення.
З точки зору форми надання розрізняють товарні й валютні кредити. За строками міжнародні кредити поділяють на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (від 5 до 7 років).
Для фінансування зовнішньої торгівлі використовують різноманітні конкретні види кредитів, які різняться за складом учасників кредитних відносин, технікою проведення операцій і іншими показниками. Кредиторами виступають приватні фірми, банки, державні установи і міжнародні фінансові організації.
Традиційним інструментом кредитування експорту є кредит фірмовий, що надається експортерам іноземному покупцеві у формі відстрочки платежу. Найпоширенішою формою фірмового кредитування є вексельний кредит.
У розрахунках між постійними контрагентами, особливо при багаторазових поставках однорідних товарів дрібними партіями, застосовують таку форму короткострокового кредитування, як кредит за відкритим рахунком. Особливим різновидом фірмового кредиту є аванс покупця, який виплачується іноземному постачальнику після підписання контрактів у розмірі 10 – 15 % від вартості замовлених машин і обладнання.
Є й інші форми міжнародних кредитів: чинникинг, форфетирування, акцептний кредит, акцепно-рамбурсний кредит та ін. Основні умови міжнародних кредитів стосуються суми, строків, вартості й валюти кредитів.
Сума (ліміт) кредиту – це розмір позички, що видається позичальнику, або обсяг платежу, на який надається розстрочка. Строк кредиту включає період, протягом якого позичальник використовує наданий кредит. Вартість кредиту – це сума грошових засобів, що виплачується позичальником кредитору за користування позичкою. Основним елементом вартості кредиту виступає річна ставка процента, що нараховується на непогашену частину боргу.
Експортний кредит може бути наданий у будь-якій валюті або розрахунковій одиниці. В окремих випадках грошова одиниця, в якій надається сума кредиту, й валюта, в якій фактично здійснюється її погашення, можуть не збігатися.
Основні характерні ознаки розвитку вивозу капіталу в сучасних умовах:
На основі вивозу підприємницького капіталу складається розгалужена мережа ТНК, які включають виробничі підприємства в різних країнах. Сьогодні ТНК – основна ланка в системі експорту підприємницького капіталу.
Експорт капіталу з провідних розвинутих країн привів до утворення їх “другої економіки”. Розмір “другої економіки” в США в два рази перевищує сумарну економіку Німеччини, Великобританії й Франції.
Змінюються напрями експорту капіталу: раніше – з розвинутих країн до слаборозвинутих; тепер – з розвинутих та слаборозвинутих до розвинутих країн, а також до нових індустріальних країн та країн постсоціалістичної системи.
Поряд з експортом підприємницького капіталу дедалі більшу питому вагу набуває експорт позичкового капіталу, особливо до країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн.
Широкого розвитку набуває надання ТНК прямих довгострокових іноземних інвестицій і новітніх технологій своїм філіям та дочірнім підприємствам, що дає можливість ТНК тримати у своїх руках управління останніми без володіння контрольним пакетом акцій.
Значні зміни відбуваються в експорті капіталу і за формами власності: якщо в 60-х роках XX ст. переважав експорт державного капіталу, у 70-ті роки між державним і приватним капіталами установилась певна рівновага, то наприкінці XX ст. – став переважати експорт приватного капіталу. Цьому сприяли різні чинники, в тому числі система податкових стимулів, різноманітні гарантії й компенсації тощо.
При ввезенні до країни інвестицій для іноземних підприємців особливого значення набуває інвестиційний клімат у ній. До нього відносять: