Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Суб’єктами міжнародних економічних відносин в окремо взятій країні є підприємці, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю (експортом та імпортом товарів, послуг, створенням спільних підприємств тощо). Особливістю міжнародних економічних відносин, як вказувалось вище, є активна участь у них держави. Держава є одночасно суб’єктом та регулятором цих відносин, як у середині країни, так і у зовнішній економічній діяльності. Як суб’єкт вона сама займається зовнішньоекономічною діяльністю: постачає товари, надає послуги, кредити тощо іншим країнам, встановлює й здійснює зовнішньоекономічні відносини з іншими країнами та міжнародними економічними організаціями тощо.
Як регулятор зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємців вона:
створює законодавчу базу щодо зовнішньоекономічної діяльності;
проводить відповідну зовнішньоторгову політику (чи вільної торгівлі, чи протекціонізму);
здійснює відповідну політику валютного регулювання: “плаваючого ” чи фіксованого валютного курсу; валютних обмежень, валютних інтервенцій; валютної монополії;
встановлює та розвиває відносини із світовими економічними, зокрема, валютно-фінансовими, організаціями; бере певну участь у їх діяльності.
Про зовнішньоторговельну політику держави йшлося вище, тут лише ще раз наголосимо на такому.
У даний час міжнародна торговельна політика в рамках ГАТТ
СОТ спрямовується на скорочення обмежень у зовнішній торгівлі (мито, квоти, ліцензії тощо) і поширення практики та створення зон вільної торгівлі. Тому й державне регулювання зовнішньої торгівлі поступово має пом’якшуватись, спрямовуватись на відмову від тарифних бар’єрів або скорочення їх, надання умов для розширення вільної торгівлі.
Зупинимось детальніше на основних напрямах валютного регулювання. Під валютним регулюванням розуміють сукупність заходів, уживаних державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Валютне регулювання здійснюють органи економічного управління – Центральний банк, Міністерство фінансів, органи валютного контролю.
Однією з форм валютного регулювання є валютна інтервенція. Вона являє собою втручання Центрального банку в операції на валютному ринку для впливу на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти: щоб підвищити курс національної валюти, Центральний банк продає іноземну валюту; а щоб знизити його – скуповує. Якщо держава має виключне право на здійснення операцій з валютними цінностями та на управління державними золотовалютними резервами, то говорять, що вона володіє валютною монополією.
Одним із засобів боротьби за ринки збуту та одержання надприбутку є валютний демпінг – використання державою знецінення національної валюти з метою масового експорту своїх товарів за цінами, нижчими від середньосвітових.