Ознаками паливно-енергетичної кризи є поступове вичерпання енергетичних ресурсів планети, нераціональне використання значної частини енергії, сировини в одних регіонах і дефіцит в інших регіонах (насамперед, у слаборозвинутих країнах світу) тощо.
Лише за 50 років минулого століття з глибин землі видобуто й спожито вугілля, нафти та газу більше, ніж за всю історію земної цивілізації. А всього за минуле століття із земних надр було видобуто понад 160 млрд. т вугілля, понад 60 млрд. т. нафти, 3,5 трлн м3 газу.
Світові ж запаси на початок XXI ст. оцінювались: нафти – в 120–200 млрд. т, 15–16 трлн т, газу – 100 трлн м3. На думку деяких вчених, запасів вугілля вистачить лише до 2340 р., нафти до 2050 р., газу до 2065 р.
Основними шляхами розв’язання енергетичної проблеми є:
швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії (сонячної, енергії вітру, відпливів та припливів, термальних вод тощо);
структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії (зростання частки вугілля й зменшення частки нафти та газу);
створення екологічно чистої вугільної енергетики;
розробка й дотримання екологічних стандартів;
розвиток у слаборозвинутих країнах власного сировинного господарства;
впровадження раціонального лісокористування;
формування у населення планети енергозбережного світогляду тощо.