У світовій практиці існує безліч варіантів організаційних форм взаємодії науки і виробництва. Таке стикування відбувається на базі:
* дослідних лабораторій;
* виставково-торговельних комплексів, банків, бірж, тощо;
* великих корпорацій.
Звідси різноманітність назв: «наукові центри», «бізнес-іннова-ційні центри», інкубатори.
В основу їх формування покладено принцип спільного використання інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів.
Інкубатор— це складний багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. Таким фірмам у центрах-інкубаторах надаються численні інноваційні послуги, до яких, зокрема, належать:
• оренда приміщень;
• прокат наукового і технологічного устаткування на певний період;
• консультації з економічних та юридичних питань;
« фінансові послуги;
• експертиза інноваційних проектів (науково-технічна, екологічна, комерційна);
• інформаційне та рекламне забезпечення.
Практика свідчить, що в конкурентному середовищі значно більше інноваційних малих підприємств виживають у межах інкубаторів, ніж поза ними.
Діяльність інкубаторів досить ефективна. їх розвиток не потребує бюджетних асигнувань (можливо за винятком мінімальних коштів у вигляді стартового капіталу). Інкубатор, як правило, забезпечує себе на засадах самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні структури якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується значна частка в їхніх майбутніх прибутках.
Доходи інкубатора складаються з трьох основних джерел:
1) орендна плата, одержана від клієнтів за наймання приміщень;
2) продаж різних послуг;
3) участь у прибутках тих фірм, до яких інкубатор вклав у тій чи іншій формі свої кошти.
Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі обмежується терміном три роки. Вважається, що цього періоду фірмі достатньо, щоб бути спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.
Високу дієздатність інноваційних інкубаторів підтверджено в США. У 1998 р. в країні налічувалось близько 470 фірм-інкубаторів, що виникли з метою вирощування нових інноваційних підприємств, тоді як до 1980 р. їх було всього 10. Серед відомих американських компаній, що володіють спеціальними фірмами-інкубаторами для вирощування дочірніх малих венчурних фірм, є «Дженерал електрик» та «ІБМ». їх діяльність організована таким чином, що материнська компанія фінансує значну суму витрат, пов'язаних із становленням інноваційної фірми (до 80%), що дає можливість їй пізніше повністю викупити малу венчурну фірму й організувати на її базі свої дослідно-експериментальні, конструкторські або виробничі підрозділи. Бізнес-інкубатори майже завжди мають юридичну і господарську самостійність.
Успішно функціонують бізнес-інкубатори в Німеччині, Польщі, Словакії, Чехії. Досвід зарубіжних країн свідчить, що інкубатори бувають трьох видів.
1. Неприбуткові— це ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади. Останні зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвиткові регіону. Інкубатори такого виду отримують з орендарів плату, яка значно нижча (до 50 %) ніж у середньому в країні. Цього достатньо, щоб утримувати основний персонал, який працює в інкубаторі.
2. Прибуткові — ті, що не надають пільг, здаючи в оренду своє майно. Це переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає. Вони пропонують орендарям широке коло різноманітних послуг, за користування якими отримують платню.
3. Інкубатори, які функціонують при академічних інститутах, вищих навчальних закладах. Вони виступають як сполучна ланка в розробці нововведень між науковими установами і приватним бізнесом, надають ефективну підтримку підприємствам, які мають намір опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість користування бібліотекою.
Орендна плата при цьому досить висока. Функції бізнес-інкубаторів постійно розширюються. У табл. 10.2 наведена характеристика основних послуг інкубаторів.
Розвиток бізнес-інкубаторів започатковано в багатьох країнах колишнього СРСР. У Росії в 1995—96 pp. було створено 12 бізнес-інкубаторів у регіонах з метою підготовки кадрів для ринкової економіки і підтримки малого бізнесу.
В Україні також створені бізнес-інкубатори при деяких вищих навчальних закладах та в регіонах (за підтримки урядових програм іноземних країн) [69].
Так, за ініціативою міської держадміністрації для підтримки інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, до складу якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган управління, координаційні органи для забезпечення співробітництва з місцевими органами влади; самостійні центри, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм; самі фірми. Інкубовані фірми займаються інноваційним проектуванням та користуються всіма пільгами, наданими бізнес-інкубатором (пільгові оренда приміщень, отримання сервісних послуг). Територіально вони розташовані в приміщенні бізнес-інкубатора, проте термін дії їх перебування в складі бізнес-інкубатора обмежується 2—3 роками.
Інноваційні бізнес-інкубатори діють при технічних університетах Львова, Дніпропетровська та Києва. У 1996 р. в Івано-Франківську створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює основні функції бізнес-інкубатора [27, 69].
