Подальшим розвитком коефіцієнтного підходу в діагностиці стала розробка рейтингових систем оцінки фінансового стану і загрози банкрутства підприємства, які дають можливість узагальнити результати дослідження з окремих напрямів (показників, критеріїв) та отримати якісний висновок стосовно фінансового стану підприємства в цілому.
Як відомо, рейтинг (англ. rating - оцінка, клас, розряд) [240] -це індивідуальний чисельний показник оцінки будь-яких успіхів окремої особи в деякому класифікаційному переліку (рейтинг-листі), узагальнюючий, синтезований показник, що охоплює різноманітні характеристики об'єкта оцінювання.
У спеціальній літературі відсутнє описування рейтингових систем, розроблених спеціально для вирішення завдання діагностики банкрутства, але з методичної та практичної точки зору можуть успішно застосовуватися різноманітні рейтингові системи, розроблені зарубіжними і вітчизняними банками для оцінки кредитоспроможності Позичальника. Цей висновок обумовлюється тим, що найгірший клас (група) кредитоспроможності визначається кризовим станом підприємства та загрозою його банкрутства.
У спеціальній, економічній літературі трапляється безліч описань та прикладів розробок методик оцінки кредитоспроможності клієнтів [47, 127, 156, 178-179, 197, 222-224, 230].
Створення рейтингової оцінки фінансового стану та загрози банкрутства підприємства потребує здійснення роботи, вказаної на рис.4.4.
Кожен з етапів роботи передбачає безліч варіантів виконання, що й обумовлює різноманіття реальних систем, які використовуються на практиці та описані в спеціальній літературі.
На 1 етапі роботи необхідно визначити систему оціночних показників-критерїїв. Залежно від вирішення цього питання описані в спеціальній літературі рейтингові системи можуть бути класифіковані зазначеним нижче чином.
Залежно від ознак показників, що включаються до їх складу:
• тільки на основі кількісних показників;
• тільки на основі якісних показників;
• комбіновані на основі застосування як кількісних, так і якісних показників;
1. Залежно від кількості показників, що використовуються для визначення рейтингу:
• з обмеженою кількістю показників (від 3-х до 5-ти);
• з великою кількістю показників (понад 5);
2. Залежно від статусу показників:
• показники рівнозначні (в PC з обмеженою кількістю показників);
• показники поділяються на основні та доповнюючі (які можуть навіть не застосовуватися, а при застосуванні мають меншу вагу порівняно з базовими);
3. Залежно від одиниць виміру кількісних показників:
• відносні (у вигляді коефіцієнтів, індексів );
• абсолютні (наприклад, обсяг статутного фонду, заборгованості тощо).
Найбільш обґрунтований результат дають рейтингові системи, що передбачають оцінювання достатньо широкого переліку кількісних та якісних показників діяльності підприємства. Даний висновок підтверджує той факт, що саме на цьому підході грунтуються усі загальновідомі рейтингові системи: „5С" (Capacity - здатність до погашення, Chracter - репутація Позичальника, Capital - фінансовий стан, Collateral - забезпечення, Condition - сприятливість економічної кон'юнктури); PARSER (Person - особа, Amount - сума, Repayment -погашення, Security - забезпечення, Expediency - доцільність, Remuneration - винагорода); CAMPARI (Character - репутація, Ability -здатність, Means - засоби, Purpose - мета, Repayment - погашення, Insurance - страхування); MEMO RISK (Management - управління, Experience - досвід, Market - ринок, Operations - діяльність, Repayment - погашення, Interest - процент, Security - забезпечення, Kontrol -контроль); 4FC (Management Quality - якість управління, Industry Dynamics - динаміка галузі, Security Realization - ліквідність застави, Financial Condition - фінансові умови); система оцінки кредитоспроможності, розроблена фахівцями Інституту банкірів АКБ „Україна", система Expert, Цензор тощо.
На 2 етапі роботи - визначення принципу діагностики -можливі такі варіанти методичних підходів:
• встановлення нормативних значень показників;
• встановлення допустимого діапазону зміни показників;
• визначення допустимої тенденції зміни показників;
• комбінований підхід, який враховує індивідуальні особливості окремих показників, що використовуються для визначення рейтингу. Найбільшого поширення набув комбінований підхід, застосування якого дає можливість включати до складу показників-критеріїв оцінки різноманітні показники, у тому числі й ті, що не мають однозначних критеріальних значень.
На 3 етапі роботи необхідно визначити кількість класів фінансового стану (кредитоспроможності), на які будуть групуватися потенційні або фактичні Позичальники, та якісні характеристики кожного класу.
Існує безліч варіантів проведення цієї роботи.
Наприклад, у [222, с.36] визначено якісні ознаки 5-ти класів кредитоспроможності:
вищий - підприємство з абсолютно стійким фінансовим станом, що підтверджується високим рейтингом як в цілому, так і за укрупненими групами показників;
перший - підприємства, фінансовий стан яких загалом стійкий, але є незначні відхилення від норми з окремих показників;
другий - підприємства, що мають ознаки фінансової напруги, для подолання якої у підприємств є потенційні можливості;
третій - підприємства підвищеного ризику, здатні подолати напругу свого фінансового стану коштом зміни форми власності, диверсифікації, оновлення продукції, здійснення реконструкції, використання нових технологій та ін.;
четвертий - підприємства із незадовільним фінансовим станом і відсутністю перспектив його стабілізації.
У більшості вітчизняних та російських рейтингових систем використовується спрощений варіант, який передбачає виділення 3-х класів кредитоспроможності, які відповідають низькому, середньому та високому рівням ризику кредитування Позичальника, а відповідно і ризику його банкрутства. Слід пам'ятати, що підвищення кількості груп Позичальників ускладнює подальшу роботу щодо створення методичного забезпечення рейтингової оцінки.
У перебігу 4-го етапу роботи необхідно диференціювати ознаки оцінних показників за визначеним класом стану підприємства (кредитоспроможності). Результатом здійснення цієї роботи є формування ідентифікаційної карти оцінювання, за допомогою якої в подальшому провадитиметься рейтингова оцінка окремих підприємств.
Наведемо декілька прикладів.
Клас рейтингу клієнта у Франції [127, с.291-294] встановлюється з урахуванням нормативних значень показників, відображених у табл. 4.14.
Система рейтингової оцінки кредитоспроможності, передбачена „Рекомендаціями з визначення кредитоспроможності Позичальника", розробленими Асоціацією комерційних банків Росії [127, с.296-297], базується на розрахунку та аналізі 3-х найважливіших фінансових коефіцієнтів - абсолютної фінансової ліквідності (КЛІКВ), покриття (КПОКР) і забезпеченості власними коштами (К3вк ), нормативні значення яких диференційовані за галузями економіки (виділено З групи галузей). Рекомендовані значення наведено у табл. 4.15.
Найбільш складним, з точки зору методу, є 5-й етап роботи -розробка принципів бальної оцінки кожного показника.
Існують різноманітні підходи до здійснення цієї роботи. Найбільш простими та широко розповсюдженими способами визначення балів є такі:
1) встановлення певної відповідності між кількістю балів та класом кредитоспроможності, наприклад, показники, значення яких відповідають 1 класові, оцінюються у 5 балів, 2-му - 3 бали, 3-му -1 бал [127] або номер класу відповідає кількості отриманих балів [210];
2) бали встановлюються залежно від суб'єктивного усвідомлення задовільності оцінки показника - відмінна, добра, задовільна, незадовільна оцінка [180, 212].
3) визначається залежність бальної оцінки окремого оціночного показника від діапазону відхилення його фактичного значення від оптимального, наприклад: 5 балів - фактичне значення показника має оптимальні межі; 4 бали - відхилення фактичних значень від оптимальних становить 0-5%; 3 бали - відхилення фактичних значень від оптимальних становить 5-10%; 2 бали - відхилення фактичних значень від оптимальних становить понад 10% [214].
Більш коректний методичний підхід, запропонований у [222, с 32-37]. Бальна оцінка здійснюється, ґрунтуючись на описаних нижче принципах.
1. За наявності оптимального значення показника. Якщо досягнутий рівень показника на підприємстві відповідає цій величині або перевищує її, то значення коефіцієнта оцінюється максимальною
кількістю балів (наприклад, 10 балів). Якщо досягнутий рівень показника менше оптимального, то за визначеною шкалою кількість балів зменшується. Наприклад, оптимальне значення коефіцієнта незалежності становить 0,6. Фактичне значення коефіцієнта фінансової не залежності 0,48 оцінюється у 8 балів
2. При визначенні меж критеріального значення оцінюваного показника. Якщо фактичне значення показника нижче нижньої критеріальної межі, то значення коефіцієнта оцінюється у 0 балів, якщо
перевищує верхню межу - максимальним балом. Якщо знаходиться всередині її, то значення коефіцієнта визначається залежно від ступеня досягнення верхньої межі. Наприклад, для коефіцієнта загального покриття встановлено такі межі: нижня - 1, верхня - 2. Досягнутий рівень 1,6 оцінюється в 6 балів при максимальній оцінці 10 балів
Концептуальна ідея даного принципу бальної оцінки запозичена фахівцями Агентства з питань банкрутства і покладена в основу розробленої ними „Методики інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій" [47].
Іншим слушним методичним прийомом є підхід, використаний в методиці інтегральної оцінки фінансового стану підприємства, яка розроблена українськими дослідниками Т.Г. Бенем та С.Б. Довбня [149].
Критерієм нормального фінансового стану є значення показника, що вище одиниці, а свідченням покращення - його підвищення.
Об'єктивні, економічно обґрунтовані критеріальні межі окремих оціночних показників можуть бути визначені на підставі математичної обробки реальної статистичної бази показників господарсько-фінансової діяльності підприємств, що мають протилежні наслідки результату певних подій (наприклад, стали або ні банкрутами, погасили чи ні наданий кредити тощо).
Математичний апарат такої обробки розроблено українським дослідником проф. Вітлінським В.В. та його учнями [161, 162] для розв'язання задачі оцінки кредитоздатності.
Якщо оцінка фінансового стану підприємств здійснюється за 4-ма класами (1 клас - відмінно (5), 2 клас - добре (4), 3 клас - задовільно (3), 4 клас - незадовільно (2) ), то критеріальні межі будь-якого оціночного показника (f) можуть бути визначені таким чином:
1 клас: f >аі;
аі = max (min (maxf(x), maxf(y)); avr (avrf(x), avrf(y)); max (minffx), minf(y)));
2 клас: f є (a2, ai);
a2 = avr (min (maxf(x), maxf(y)); avr (avrf(x), avrf(y)); max (minf(x), minf(y));
3 клас: f є (a3, a2);
a3 = min (min (maxf(x), maxf(y)); avr (avrf(x), avrf(y)); max (minf (x), minffy));
4 клас: f
де f(x) - значення відповідного оціночного показника по
підприємствах, що вчасно погасили кредит; f(y) - значення відповідного оціночного показника по підприємствах, що несвоєчасно погасили кредит, мали ускладнення (пролонгацію) або зовсім не погасили кредит; avr(t) - середнє арифметичне значення величини t; max(t) - максимальне значення із сукупності величин t min(t) - мінімальне значення із сукупності величин t.
Розглянута методика може успішно застосовуватися не тільки у банківській практиці (для оцінки ризику непогашений кредиту при відповідному значенні оціночного показника), айв багатьох інших випадках, у тому числі для оцінки ризику банкрутства підприємства. У цьому випадку статистичні вибірки мають формуватися відповідно до підприємств, що продовжили своє функціонування без фінансових ускладнень (X) та збанкрутіли (Y) протягом періоду дослідження.
Запропонований математичний апарат обчислення критеріаль-них меж нескладний, що дає можливість легко провести усі необхідні розрахунки за допомогою EXCEL for WINDOWS.
Результати роботи з оцінювання окремих показників узагальнюються в перебігу проведення 6-го етапу роботи - визначення узагальнюючого рейтингу.
Підсумковий рейтинг обчислюється в балах на підставі бальних оцінок, які отримали окремі оціночні показники.
На практиці застосовуються різні підходи до розрахунку узагальнюючого бала:
• просте узагальнення, яке передбачає розрахунок суми балів, що отримані в результаті діагностики окремих оціночних показників;
• зважене узагальнення, яке базується на попередньому встановленні вагових коефіцієнтів значущості для кожного оціночного показника.
Оскільки окремі напрями дослідження мають різну значущість для ідентифікації кризового стану та оцінки ризику банкрутства підприємства, останній варіант уявляється коректнішим.
Методичні засади визначення вагових показників також характеризуються різноманітністю. Можуть бути виділені описані нижче підходи.
1. Суб'єктивне (експертне) визначення значень окремих вагових коефіцієнтів.
2. Визначення вагових значень залежно від кількості показників фінансової звітності, необхідних для розрахунку окремого оціночного показника (критерію), що дає можливість врахувати повноту охоплення даним показником діяльності підприємства.
3. Визначення вагових значень окремих показників з використанням теорії нечітких множин Я. Заде і розробленого на її основі методу Т. Сааті [211]. Використання методу аналізу ієрархії передбачає такий алгоритм роботи:
1) формування багаторівневої структури, яка містить інтегрований критерій, часткові критерії та об'єкти (проекти) дослідження і впорядкування;
2) побудова матриць порівнянь із нечіткими оцінками для елементів, які знаходяться на окремих рівнях ієрархії;
3) обчислення значень вагових коефіцієнтів (векторів) кожного з елементів ієрархічної структури відповідно до елемента, який знаходиться на вищому рівні ієрархії;
4) обчислення вектора пріоритетів, який визначає нечіткі оцінки аналізованих об'єктів (проектів) з огляду на інтегрований критерій;
5) упорядкування досліджуваних об'єктів (проектів) щодо величини нечітких оцінок.
Матриця парних порівнянь, необхідна для обчислення вагових значень, складається за такими принципами:
• при порівнянні вагомості показників виходять з 10-бальної системи;
• оцінки, отримані справа від головної діагоналі матриці, мають бути зворотними оцінці, що проведена зліва від головної діагоналі;
• безпосередньо оцінка здійснюється за правилами, визначеними у табл. 4.20.
Повністю підтверджуються переваги одного елемента порівняно з іншим
Якщо значущість показника менша значущості' порівнюваного показника, то ставиться оцінка 1/W.
На підставі експертних оцінок будується матриця парних порівнянь, для якої визначається максимальне власне значення, потім, після розв'язування системи лінійних рівнянь, визначається власний вектор і нормуються його компоненти. Після цього компоненти показують вагомість різних показників у частках від одиниці. Тому агрегований показник визначається як сума добутків значень - складових показників на відповідні вагові коефіцієнти, визначені вищевказаним шляхом.
Вагові значення можуть визначатися безпосередньо з кожного оціночного критерію або з окремих груп критеріїв (напрямів досліджень) та з кожного показника в межах групи, до якої він входить (поетапне рейтингове оцінювання з врахуванням вагомості).
Останнім, 7-м етапом роботи є інтерпретація отриманої рейтингової (бальної) оцінки. Для виконання цієї роботи має бути розроблена шкала інтерпретації бальних оцінок, яка встановлює залежність між кількістю набраних балів та класом кредитоспроможності, до якого належить підприємство.
Наприклад, у [47] запропоновано таку шкалу інтерпретації: 1-й клас - від 100 до 130 балів; 2-й клас - від 131 до 220 балів; 3-й клас -від 221 до 330 балів, в роботі [127, с.326] результативний клас визначається за найнижчим класом. Ці та інші приклади інтерпретації результатів бальної оцінки є достатньо суб'єктивними, оскільки не мають відповідного теоретичного підґрунтя.
Науково обґрунтоване розв'язання цієї задачі може бути забезпечено шляхом використання техніки кредитного скорингу та статистичної обробки реальної клієнтської бази [236]. Кредитний скоринг -техніка прогнозування ризику непогашення кредиту шляхом встановлення балів (score) - розроблена у Франції в 70-х роках минулого століття та набула світового визнання.
Математичні аспекти техніки кредитного скорингу ґрунтуються на застосовуванні аналізу, визначеного як статистичний метод, який дає можливість із сукупності інформації, що характеризує кожний елемент популяції, виділити декілька однорідних класів інформації за попередньо установленим критерієм та привласнювати кожний новий елемент класу, до якого він належить. З цього визначення зрозуміло, що кредитний скоринг має два етапи: визначення класів та інформації, що характеризує кожний з цих класів, та використовування результатів аналізу для віднесення елемента до того чи іншого класу.
Дискримінантний аналіз провадиться на базі масиву кредитів, які були попередньо видані банком та на момент проведення кредитного скорингу погашені. У цій вибірці можуть бути легко визначеними 2 класи: „добрі" клієнти, які вже погасили кредит без інцидентів, та „погані" клієнти, які чи не погасили кредит, чи мали інциденти несплати.
Для обґрунтування кількісного критерію - загального рейтингу, який найкращим чином розмежовує „добрих" та „поганих" клієнтів -передбачається здійснення зазначеної нижче роботи.
1 етап. Визначення системи показників, за допомогою яких можуть
бути ідентифіковані елементи вибірки. Зазвичай визначають 20-30 кількісних та якісних показників.
2 етап. Визначення підсумкового бала. Кожному критерію привлас-
нюється певний бал. їхня сума для всіх показників визначає підсумкову оцінку.
3 етап. Побудова гістограми розподілу масиву Позичальників залеж-
но від отриманих балів. Для побудови гістограми результати проведених розрахунків підсумкових балів окремих Позичальників переносять на графік. По осі X - підсумкові бали, які були одержані клієнтом з еталонної вибірки, по осі Y - кількість клієнтів, які отримали певний бал. Таким чином, на графіку маємо дві лінії, що відповідають 2-м класам клієнтів -„добрим" та „поганим". Графік наочно демонструє, що побудовані лінії відділені одна від одної, оскільки „погані" клієнти одержали нижчі бали порівняно з „добрими". 4 етап. Визначення контрольного бала. Сутність визначення контрольного бала полягає у наступному: якщо бали позичальника менші контрольного бала, то імовірність того, що клієнт визначить себе неплатоспроможним достатньо велика. Цей етап роботи є фундаментальним у техніці кредитного скорингу.
Контрольний бал може визначатися візуально (на основі аналізу графічної інтерпретації розподілу) або на основі розв'язання оптимізаційної задачі (у якості критерію оптимізації може використовуватися, наприклад, максимізація доходу банку від кредитних операцій як це пропонується українськими фахівцями В.І. Ковалевським таЮ.Д. Морозовим [180].
У якості прикладу застосування даного підходу наведемо опис методу CREDIT-MEN, розробленого французьким дослідником Ж. Де-поляном [146].
Узагальнення банківської інформації стосовно реальних фактів кредитування дозволило доказати, що фінансова ситуація на підприємстві може характеризуватися п'ятьма показниками: коефіцієнтом швидкої ліквідності, кредитоспроможності (співвідношення власного капіталу до позикового), іммобілізації власного капіталу (власний капітал до залишкової вартості необоротних активів), оборотністю дебіторської заборгованості.
Для кожного показника визначають нормативну величину, тобто типовий коефіцієнт, який порівнюють з показником підприємства, що досліджується. Після цього до даного підприємства застосовують наступне рівняння:
N = 25Ri + 25R2 + 10R3 + 20R4 + 20R5, (4.20)
де Ri розраховується наступним чином:
Показник досліджуваного підприємства Нормативний показник
Коефіцієнти рівняння (25, 25, 10, 20, 20) відображають питому вагу відносного впливу кожного показника.
Інтерпретація обрахованого результату - якщо N дорівнює 100, фінансовий стан підприємства розглядається як нормальний. У випадку коли 7V вище 100, то ситуація щодо фінансового стану підприємства викликає занепокоєння.
Підсумовуючи розглянуті вище методичні засади розробки рейтингових систем діагностики слід зазначити, що:
1) рейтингова система має базуватися на якісних та кількісних показниках, що найбільш повно характеризують галузеві особливості, фінансовий стан підприємства і ризики настання явищ, які оцінюються за допомогою рейтингової системи (загроза банкрутства);
2) відібрані показники мусять мати одну спрямованість, що полегшує подальше формування критеріїв бальної оцінки та ідентифікацію отриманого результату (наприклад, індикатором зростання рівня ризику банкрутства має бути зростання значення усіх показників);
3) кількісні параметри рейтингової системи мають бути обгрунтовані на підставі статистичного дослідження (кредитного скорингу) та відповідної математичної обробки його результатів; невідповідність до цієї умови спричиняє низьку якість та суб'єктивізм застосовуваних ідентифікаційних карт оцінювання за будь-якого методичного варіанта їх побудови;
4) враховуючи великий обсяг розрахункових операцій, доцільним є створення комп'ютерних систем рейтингової діагностики.
