Об'єктом купівлі-продажу за умов ринкової економіки можуть бути не тільки окремі елементи майна, але й цілісний майновий комплекс підприємства. Підприємство стає об'єктом купівлі-продажу в перебігу процесів приватизації та акціонування, зміни складу власників, при проведенні операцій, пов'язаних із заставою майна, його страхуванням та ін. А відтак виникає необхідність оцінки вартості майнового комплексу підприємства. Одним з можливих випадків оцінювання вартості підприємства є підготовка та проведення анти-кризових заходів.
Потреба в оцінці вартості підприємства та його майна є багато-аспектною, виникає на різних етапах антикризового управління:
• при прогнозуванні наслідків виникнення ситуації банкрутства та поелементного розпродажу активів підприємства-боржника;
• експертизі угод з реалізації активів, укладання яких призвело до фіктивного та умисного банкрутства;
• при оцінці вартості залогу в процесі кредитування неспроможного підприємства;
• при проведенні взаємозаліку заборгованості (на основі обміну на активи);
• при оцінці можливостей та результативності реструктуризації активів підприємства;
• при визначенні розмірів вкладу в статутні фонди при створенні нових дохідних центрів (підприємств) на базі неспроможного підприємства;
• при підготовці проведення реорганізаційних процедур (злитті, поділі);
• при продажу підприємства як цілісного майнового комплексу;
• при визначенні часток інвесторів у процесі санації тощо.
Незважаючи на особливості оцінки вартості в кожному з наведених випадків, її проведення базується на загальновизнаних концептуальних положеннях теорії оцінки вартості підприємства, широко висвітлених у спеціальній нормативній та навчально-методичній літературі.
Оцінка вартості підприємства базується на усвідомленні того, що підприємство - є товаром зі всіма характерними для нього властивостями.
1. Як будь-який товар, підприємство має бути корисним для покупця, тобто мати споживчу вартість. Корисність підприємства полягає в можливості проведення господарської діяльності, виробництва продукції (робіт, послуг), отримання та привласнення доходів від використання майна, що є в його розпорядженні. Ступінь корисності, а отже й споживча вартість, визначаються кожним покупцем індивідуально, виходячи з його власних усвідомлень (міркувань) про можливу ефективність функціонування підприємства-товару.
2. Підприємство є інвестиційним товаром, тобто віддача на вкладення в його придбання очікується в майбутньому, що спричиняє ризик інвестування, оскільки умови та ефективність його функціонування мають імовірний характер. Для оцінки доцільності придбання підприємства-товару майбутні очікувані доходи необхідно дисконтувати (визначити їх теперішню вартість) з врахуванням часу отримання, інфляційних очікувань та ризику.
3. Вартість підприємства-товару визначається насамперед попитом на нього, який формується під впливом внутрішніх (Імідж та ділова репутація підприємства, досвід діяльності, налагоджені комерційні зв'язки, ефективність діяльності підприємства (рентабельність, ліквідність, ділова активність та ін.) та зовнішніх факторів (стадія життєвого циклу галузі, сфери діяльності, у якій працює підприємство та рівень її прибутковості, громадська думка, умови та інструменти державного регулювання підприємницької діяльності в цілому та в даній галузі (сфері діяльності), макроекономічна стабільність у суспільстві в цілому, платоспроможність потенційних покупців та ін.).
4. Альтернативою придбання підприємства є створення аналогічного підприємства. Це передбачає проведення реєстрації підприємства як юридичної особи, формування його статутного фонду та залучення інших джерел фінансування, придбання матеріальних цінностей (майна), аналогічних за обсягом та складом майну підприємства-товару, формування трудового колективу, отримання необхідних ліцензій та дозволів, набуття виробничого та комерційного досвіду та ін. Таким чином, у разі придбання підприємства-товару його покупець стає власником не лише його майна (певної сукупності матеріальних цінностей), а й власником господарюючого суб'єкта ринку. Витрати на створення підприємства-аналога не обмежуються сумою коштів, які необхідні для придбання аналогічних елементів майна (за відповідною вартістю з врахуванням зносу та інших якісних характеристик). Створення підприємства-аналога потребує ще й додаткових витрат (фінансових, організаційних, часових, людських), розмір яких не обліковується і оцінюється експертно.
Визначені властивості товару-підприємства обумовлюють його вартість. Залежно від мети оцінки, кількості та переліку врахованих чинників, сфери застосування в спеціальній економічній літературі прийнято виділяти види вартості підприємства, наведені на рис. 5.1.
Національний стандарт №1 „Загальні принципи оцінки майна та майнових прав" [37] дає зазначену нижче класифікацію видів вартості.
І. За характером оцінки виокремлюють ринкову, спеціальну, споживчу (у використанні) та інвестиційну вартість.
Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Ринкова вартість підприємства - це найбільш вірогідна ціна, за яку об'єкт може (міг) бути проданий на відкритому конкурентному ринку за наявності всіх ознак чесної угоди і відсутності нетипових умов фінансування з урахуванням того, що термін реалізації об'єкта має бути при цьому прийнятно тривалим. Таким визнається період, який є прийнятно тривалим з точки зору типового продавця або типовий період реалізації такого типу активів.
Ринкова вартість визначається як найбільш вірогідна ціна угоди купівлі-продажу за умов виконання таких вимог:
• мотивації покупця та продавця мають типовий характер;
• обидві сторони добре проінформовані та діють відповідно до своїх інтересів;
• підприємство в цілому або його активи запропоновані до продажу протягом достатнього періоду часу;
• оплата купівлі-продажу здійснюється в грошовій формі;
• ціна угоди є нормальною, тобто на неї не впливають специфічні умови фінансування або продажу.
Ринкова вартість підприємства враховує фактичну та можливу прибутковість діяльності, витрати на створення аналогічних підприємств, співвідношення між попитом та пропозицією, що склалося виходячи з ситуації на ринку на конкретний час оцінювання.
Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.
Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню. Вартість у використанні (або споживча вартість) відображає цінність об'єкта оцінки для конкретного власника з урахуванням існуючого профілю (умов) його використання та фінансово-економічних параметрів, які мали місце в минулому та прогнозуються на майбутнє. Якщо ринкова вартість визначається виходячи з принципу найкращого та найефективнішого використання об'єкта оцінки, то споживча -виходячи з поточного використання об'єкта.
Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки. Інвестиційна вартість підприємства визначається конкретним інвестором на базі індивідуальних вимог та оцінок. Сферою застосування цього виду вартості є інвестиційна діяльність підприємства, підготовка та експертиза різноманітних інвестиційних проектів. Різниця між ринковою та інвестиційною вартістю обумовлюється різною оцінкою ризику, дохідності та ліквідності об'єкта інвестування, різними можливостями покупців щодо організації бізнесу та ін.
II. Залежно від методики визначення (аналога) розрізняють:
1) вартість відтворення (відновлювальну вартість) - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки; визначається витратами на відновлення точної копії підприємства в сучасних умовах у разі втрати або пошкодження активів;
2) вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною, тобто вартість заміщення визначається вартістю найбільш близького активу-аналога або витратами на створення функціонального аналога об'єкта оцінки;
3) залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою).
III. Залежно від мети оцінки використовують такі види
вартості:
1) заставна вартість, яка використовується при операціях застави окремих елементів майна підприємства або його акцій; оцінює можливості, час та вартість продажу активів у разі невиконання кредитних зобов'язань, забезпечених заставою;
2) страхова вартість, яка використовується при укладанні угод страхування активів; дійсна вартість майна для цілей страхування визначається вартістю відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; розраховується страховиком на підставі оцінки від-новлювальної вартості активів та являє собою суму страхової відповідальності страховика, яка сплачується у разі знищення або пошкодження активів за визначеним переліком страхових випадків (подій);
3) оподаткована вартість, яка визначається за спеціально розробленими правилами (як правило, на базі ринкової або відновлю-вальної вартості) для розрахунку та сплати податків на майно;
4) скрапова (утилізаційна) вартість, яка визначається як вартість матеріалів, з яких складаються окремі елементи активів, без додаткового ремонту та адаптації.
IV. Залежно від підходу до проведення оцінки та її інформаційного забезпечення розрізняється балансова (бухгалтерська) та внутрішня (фундаментальна) вартість підприємства.
Балансова (бухгалтерська) вартість підприємства визначається на основі даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності як різниця між балансовою вартістю його активів (після останньої переоцінки за мінусом накопиченої амортизації) і коротко- та довгостроковими зобов'язаннями (по номінальній вартості з врахуванням умов кредитних договорів).
Внутрішня (фундаментальна) вартість підприємства являє собою аналітичну оцінку вартості підприємства, основану на глибокому вивченні існуючого фінансового та техніко-економічного стану підприємства та очікуваних внутрішніх можливостей його розвитку у майбутньому. Визначення внутрішньої вартості передбачає врахування усіх позитивних та негативних перспектив розвитку підприємства та ефекту цілісності системи. Таким чином, внутрішня вартість залежить не від цілей конкретного інвестора (як при визначенні інвестиційної вартості), а від суб'єктивних аналітичних можливостей незалежного експерта-оцінювача.
Оцінка внутрішньої вартості здійснюється у процесі так званого фундаментального аналізу та передбачає врахування таких основних факторів: ринкова вартість активів підприємства, найбільш вірогідний грошовий потік в прогнозному періоді, найбільш вірогідні темпи зростання чистого доходу в післяпрогнозному періоді, якість управління підприємством.
Внутрішня вартість (та його акцій - для акціонерних товариств) -це така його вартість, якою вона буде в майбутньому, якщо інші інвестори отримають ту інформацію, якою користується експерт-оцінювач при дослідженні даного підприємства. Якщо ринкова (курсова) вартість підприємства (акцій підприємства) нижча ніж внутрішня вартість, підприємства (акції доцільно купувати, оскільки вони є недооціненими, якщо менше - доцільно продавати як переоцінені, оскільки в майбутньому їх ринкова вартість вірогідно знизиться.
V. Залежно від перспектив подальшого використання підприємства та його активів прийнято виокремлювати вартість діючого підприємства, ліквідаційну вартість та вартість ліквідації.
Вартість діючого підприємства визначається як вартість цілісного майнового комплексу, тобто системи взаємопов'язаних майнових цінностей, корисність якої полягає в здатності до ведення господарської діяльності з певною ефективністю. Вона враховує:
• ефект синергізму (вартість підприємства в цілому більше суми вартості окремих видів активів);
• вартість нематеріальних активів, що не відображається на бухгалтерських рахунках (бізнес-технологія, комерційні зв'язки, персонал тощо);
• перспективи подальшого розвитку підприємства, зокрема майбутні доходи та прибутки, які потенційно можуть бути отримані.
Вартість діючого підприємства може в свою чергу передбачати:
1) існуюче використання майнового комплексу підприємства (з або
без оцінки гудвілу);
2) найкраще та найбільш ефективне використання майнового
комплексу (з або без оцінки гудвілу);
Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості. Оцінка ліквідаційної вартості підприємства проводиться у випадку орієнтації на закриття підприємства та поелементну реалізацію його активів або їх окремих груп (бізнесів).
Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій. Вартість ліквідації розраховується як сума валових доходів, які очікується отримати від реалізації об'єкта оцінки як єдиного цілого або його складових частин виходячи з принципу найбільш ефективного використання за вирахуванням очікуваних витрат, пов'язаних з такою ліквідацією. У разі коли за результатами розрахунків вартість ліквідації становить від'ємну величину, її значення встановлюється у розмірі 1 гривні.
У процесі антикризового управління виникає потреба в оцінці різних видів вартості підприємства залежно від сфери використання отриманих результатів.
Оцінка вартості підприємства належить до сфери діяльності відповідних фахівців - експертів-оцінювачів та оціночних фірм. Концептуальні основи їхньої діяльності визначено Єдиними професійними стандартами оцінки (ЕПСО) [101-106], які узагальнюють сучасні вимоги до професії експерта-оцінювача, етичні правила його поведінки, основні вимоги до проведення оцінки, регламентують технологію оцінки, містять методичне та нормативне забезпечення підготовки та перевірки звітів з оцінки. Будь-який вид вартості підприємства - це не історичний факт, а лише науково обґрунтоване судження експерта-оцінювача.
Відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" [20] розрізняють такі види оцінки:
• професійна оцінка - оцінка, яка проведена у повній відповідності до законодавчо визначених вимог;
• необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки;
• неякісна (недостовірна) оцінка — оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів/
• непрофесійна оцінка - оцінка, проведена з порушенням кваліфікаційних вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Проведення оцінки вартості підприємства та його активів у перебігу діагностики кризового стану та загрози банкрутства може здійснюватися і безпосередньо суб'єктом антикризового управління або фахівцями підприємства. Необхідною умовою є опанування теоретичних знань та практичних навичок проведення цієї роботи.
Теоретичним підґрунтям процесу оцінки підприємства є система принципів оцінки, які сформульовані внаслідок багаторічного досвіду зарубіжних та вітчизняних фахівців-оцінювачів.
Принципи оцінки прийнято об'єднувати у 4 групи:
1) принципи, що базуються на уявленнях користувача;
2) принципи, пов'язані з оцінкою окремих видів активів, що входять до складу цілісного майнового комплексу підприємства;
3) принципи, пов'язані із зовнішнім середовищем бізнесу;
4) принцип найбільш ефективного використання майнового комплексу підприємства.
Перелік та сутність принципів, що входять до кожної групи, наведено у табл. 5.1.
Усі принципи оцінки тісно взаємопов'язані, а отже, при оцінюванні конкретного об'єкта повинні використовуватися у сукупності оцінки, які можуть мати різну значущість, оскільки оцінка має здійснюватись виходячи з конкретної ситуації згідно з метою та завданням.
Об'єктивність оцінювання забезпечується дотриманням певної технології оцінки. Мається на увазі певна послідовність та основні етапи роботи, які необхідно провести.
1 етап. Визначення проблеми, що передбачає:
1) ідентифікацію об'єкта оцінки, тобто визначення його найменування, місцезнаходження, інвентарний номер, інші реквізит та фізичні характеристики;
2) виявлення предмету оцінки, тобто того, що підлягає оцінюванню; визначення дати оцінки, тобто періоду часу, на який виконується оцінка;
3) визначення цілей та функцій оцінки, що є основою для коректного вибору метода оцінки; ціль оцінки визначає вид вартості, яка оцінюється, функція оцінки - сфера наступного використання результатів оцінки;
4) ознайомлення суб'єкта антикризового управління (замовника) з лімітуючими умовами та обмеженнями, які визначаються для захисту інтересів експерта-оцінювача та замовника, наприклад, забезпечення експерта усією необхідною інформацію та відповідальність за її достовірність; використання прогнозної інформації, що надається замовником; необхідність проведення інвентаризації активів та юридичної експертизи документів, що підтверджують право власності; гарантії щодо конфіденційності інформації, отриманої в перебігу оцінки, відсутність гарантій щодо умов реалізації за оціненою вартістю; надання додаткових повноважень щодо представництва в державних органах управління тощо.
2 етап - попередній огляд об'єкта та укладання договору на оцінку (при зовнішньому оцінюванні) або завдання на оцінку (при внутрішньому оцінюванні).
В перебігу цього етапу роботи здійснюється:
1) попередній огляд об'єкта оцінки та знайомство з суб'єктом антикризового управління (замовником, адміністрацією підприємства);
2) визначення необхідної інформації та джерел її отримання;
3) визначення переліку осіб, що будуть залучатися для проведення робіт (складу групи експертів-оцінювачів);
4) складання завдання на оцінку та календарного плану виконання робіт;
5) підготовка та підписання договору (трудового договору) на оцінку, в якому визначаються права, обов'язки та відповідальність сторін, вартість роботи та умови її оплати, терміни виконання роботи.
3 етап - збір та аналіз необхідної інформації, в перебігу якого безпосередньо збирається та оброблюється внутрішня та зовнішня інформація, яка стосується об'єкта оцінки, його поточного та прогнозного використання тощо.
4 етап - оцінка земельної дічянки (при оцінці об'єктів нерухомості), в перебігу якої враховується її розмір, місцезнаходження (в межах Украї ни та певного населеного пункту), наявність інфраструктури тощо.
5 етап - оцінка вартості об'єкта оцінки з використанням різних методичних прийомів, тобто проведення безпосередньо розрахунків з використання різних видів (модифікацій) дохідного, витратного та аналогового (порівняльного) методу, які обираються залежно від специфіки об'єкта оцінки та її мети.
6 етап - узгодження результатів, отриманих за допомогою різних підходів та визначення найбільш вірогідної вартості оцінюваного підприємства (з врахуванням мети оцінки). Як правило, використовуються три способи узгодження: визначення середньоарифметичної середньої, середньозваженої (на підставі визначених рангів кожного з методів оцінки), суб'єктивне усереднення (на основі інтуїтивного врахування переваг, недоліків, точності результатів, отриманих різними методами).
7 етап - підготовка звіту про оцінку, структура якого регламентується професійними стандартами або правилами оцінки. Структура звіту залежить від виду вартості, що оцінюється. Наприклад, при оцінці ліквідаційної вартості підприємства звіт повинен містити такі розділи [108]:
1) вступ (завдання на оцінку, опис підприємства, визначення виду вартості, що оцінюється, джерела інформації, підходи до оцінки, результати оцінки);
2) стан та перспективи економічного розвитку галузі та регіону, характеристика сектора ринку продукції;
3) фінансово-економічний стан підприємства: передісторія розвитку, поточна діяльність, постачальники, споживачі, конкуренти, техніко-економічний стан основних засобів, аналіз товарно-матеріальних запасів, дебіторів, кредиторів;
4) календарний план ліквідації активів;
5) розрахунок поточної вартості активів: ринкова вартість земельної ділянки, визначення повної відновлювальної вартості об'єктів нерухомості, розрахунок зносу об'єктів нерухомості, визначення залишкової вартості об'єктів нерухомості; визначення загальної вартості об'єкта нерухомості та земельної ділянки, оцінка обладнання, машин та механізмів, оцінка нематеріальних активів, оцінка виробничих запасів, оцінка інвестицій та валютних коштів;
6) корегування активів балансу підприємства при розрахунку ліквідаційної вартості;
7) корегування пасивів балансу підприємства при розрахунку ліквідаційної вартості;
8) визначення витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства;
9) розрахунок ліквідаційної вартості підприємства;
10) висновки;
11) додатки;
12) література.
Залежно від мети та виду вартості, яку необхідно визначити, у сучасній світовій практиці застосовують різні методи оцінки бізнесу, які об'єднуються в 3 групи (рис. 5.2). Розглянемо сутність та методику використання методів кожної групи.
Майнові методи оцінки ґрунтуються на визначенні вартості власних або чистих активів підприємства, які залишаються в його власності після виконання усіх зовнішніх зобов'язань.
Вартість підприємства в цьому випадку визначається за формулою:
ВПМ=А-33, (5.1)
де А - активи, що знаходяться в розпорядженні підприємства; 53 - зовнішні зобов'язання підприємства (по кредитах, позиках, розрахунках з контрагентами, персоналом, бюджетом та ін.).
Вартість активів, що знаходяться на момент оцінки в розпорядженні підприємства, може бути обчислена по-різному.
1. На підставі бухгалтерської оцінки, тобто в розмірі, який віддзеркалено в балансі підприємства.
2. На підставі експертного корегування бухгалтерської інформації з метою врахування невідповідності між балансовою та ринковою вартістю окремих елементів майна (шляхом використання корегуючих коефіцієнтів, експертного зменшення або збільшення вартості окремих активів).
3. На підставі розрахунку відновлювальної вартості формування сукупності активів підприємства, виходячи із сучасних ринкових цін придбання та врахування фізичного та морального зносу.
Вибір методичного підходу обумовлюється обліковою політикою підприємства.
Експертна оцінка вартості окремих елементів майна має враховувати особливості їхнього формування та чинники, що визначають ринкову вартість. Як приклад, у табл. 5.2 наводяться можливі методичні підходи до експертної оцінки вартості окремих елементів майна підприємства.
Зобов'язання підприємства оцінюються на підставі балансових даних про обсяг заборгованості по кредитах, позиках, перед постачальниками, бюджетом, персоналом та іншими кредиторами. Проводячи цю роботу, необхідно враховувати, що у балансі підприємства знаходить відбиття тільки обсяг основного боргу, без відсотків (або інших форм платежів), які не сплачені (не нараховані) на час оцінювання. Вони мають бути обчислені окремо, виходячи з умов отримання окремих видів позикових ресурсів.
Точність та обґрунтованість оцінки вартості активів та зобов'язань підприємства обумовлюється інформаційним забезпеченням цієї роботи. Використання тільки бухгалтерської інформації дає змогу легко та швидко оцінити вартість підприємства, але така оцінка не зовсім об'єктивна, оскільки „книжкова" вартість бізнесу, як правило, не відповідає дійсності. Використання спеціальних методів та засобів збирання інформації ускладнює процедуру, потребує додаткового часу та відомостей, однак така оцінка є об'єктивнішою. Оскільки об'єктом купівлі-продажу є не тільки майно, що належить підприємству, вартість підприємства не може обмежуватись вартісною оцінкою його активів. Купується „спроможність" підприємства приносити дохід, право привласнення цього доходу на законних засадах. Це враховують дохідні методи оцінки, які визначають вартість підприємства, виходячи з розміру доходів, що можуть бути отримані в майбутньому в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, використання його майна. При проведенні оцінки чистий прибуток власника підприємства або грошовий потік від інвестування визначаються як сума чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів.
У зарубіжній практиці для оцінки вартості підприємства за доходом використовують метод капіталізації та метод дисконтування прибутку.
Відповідно до Національного стандарту №1 [37] капіталізація -визначення вартості об'єкта оцінки на підставі очікуваного доходу від його використання. Ставка капіталізації - коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта, виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.
Метод капіталізації використовується для стабільних підприємств, зі стійкими або незначними „темпами" коливання зростання чистого доходу (прибутку).
Використання методу передбачає проведення роботи в такій послідовності.
1-й етап - це визначення середньорічного чистого доходу, який отримується в результаті діяльності підприємства.
З цією метою необхідно дослідити динаміку отримання чистого прибутку за декілька минулих років (як правило, п'ять років, однак можливі й інші часові інтервали, якщо вони забезпечують необхідне уявлення про стан справ). На підставі побудованого динамічного ряду розраховується середньорічний дохід з використанням методів середньоарифметичної середньої, ковзної середньої, коефіцієнтів вагомості (для встановлення значущості окремих часових періодів) або шляхом побудови рівняння трендової прямої. Вибір методу розрахунку залежить від ступеня коливання динамічного ряду.
2-й етап - визначення ставки капіталізації, або норми рентабельності інвестицій.
Рівень ставки капіталізації залежить від особливостей формування інвестиційних ресурсів покупця, що й визначає індивідуальність її оцінки. З іншого боку, вона має враховувати стійкість отримання доходу (ризик інвестування), що обумовлює диференціацію її розміру при оцінці вартості різноманітних підприємств. Чим більш стійкі темпи зростання прибутку має підприємство, тим нижча буде ставка капіталізації.
3-й етап - оцінка вартості підприємства.
Іншим можливим методичним підходом до оцінки вартості підприємства за доходом є метод дисконтування майбутніх доходів. Особливістю даного методу є те, що необхідно враховувати не тільки поточну норму та масу отримання чистого прибутку, але й перспективи їхнього зростання в майбутньому.
Застосування цього методу включає:
1) прогнозування доходів підприємства;
2) прогнозування витрат підприємства;
3) розрахунок грошового потоку, який отримується в кожному прогнозованому періоді;
4) вибір ставки дисконтування;
5) оцінка теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.
Найскладнішим етапом роботи виявляється визначення ставки дисконтування - коефіцієнта, що застосовується для визначення поточної вартості виходячи з грошових потоків, які прогнозуються на майбутнє, за умови їх зміни протягом періодів прогнозування. Ставка дисконту характеризує норму доходу на інвестований капітал та норму його повернення в післяпрогнозний період, відповідно до якої на дату оцінки покупець може інвестувати кошти у придбання об'єкта оцінки з урахуванням компенсації всіх своїх ризиків, пов'язаних з інвестуванням [37].
Ставка дисконтування використовується для оцінки теперішньої вартості права присвоєння майбутніх грошових потоків і має перевищувати безризикову норму дохідності на величину премії за всі види ризиків, пов'язаних з інвестуванням до оцінюваного підприємства. Для її визначення використовується така формула:
q=q0+r, (5.3)
де q0 - безризикова норма дохідності (яка відповідає дохідності державних цінних паперів); г - премія за ризики, притаманні інвестуванню.
Для кількісного визначення премії за ризик мають бути вивчені ризики, притаманні діяльності оцінюваного підприємства.
Це насамперед такі:
• премія за країновий (регіональний) ризик;
• премія за ризик інвестування в акції;
• премія за розмір підприємства;
• премія за територіальну та виробничу диверсифікованість;
• премія за диверсифікованість товарного портфеля підприємства (клієнтура та асортимент реалізованих товарів);
• премія за структуру капіталу;
• премія за стабільність та імовірність отримання доходу;
• премія за якість менеджменту;
• премія за інші ризики діяльності. Розмір надбавки (премії) з кожного виду ризиків визначається експертно або за спеціальним фінансовим бюлетенем.
За наявності інформації про ступінь систематичного ризику оцінюваного підприємства (коефіцієнт (3), який характеризує зміну дохідності акцій даного підприємства, при зміні середньоринкової дохідності, ставка дисконту може бути розрахована за формулою:
Ч ~ Чб/р + Р (Чрин - Чб/р), (5.5)
де q6/p - безризикова ставка дохідності;
Чрт - середньоринкова ставка дохідності; Р - коефіцієнт р.
Значення q6/p - qpuH являють собою ринкову премію за вкладення в ризиковий інвестиційний актив.
Світова практика довела незаперечну позитивність даного методу оцінки вартості підприємства, однак його практичне використання потребує відповідних знань та досвіду в галузі оцінки бізнесу, прогнозування, фінансової математики.
Викладені підходи до оцінки вартості підприємства за доходом є базовими.
У сучасній фінансовій літературі описано, а в практиці країн з розвиненою ринковою економікою використовується велика кількість похідних підходів та моделей оцінки, в тому числі на базі використання спеціальних математичних способів та комп'ютерних програм.
Величина, отримана в результаті поданих вище розрахунків, визначає вартість стовідсоткового контрольного пакета акцій або паїв підприємства. У випадку оцінки меншої частки власності робиться знижка (у відсотках до оціночної вартості) за неконтрольний характер У зв'язку з неможливістю впливу покупця на стратегію та тактику діяльності підприємства. При оцінці акцій закритих акціонерних товариств застосовується знижка на недостатню ліквідність капіталу.
Відносно простими, але достатньо об'єктивними, методами оцінки вартості підприємства є аналогові методи оцінки вартості підприємства - метод ринку капіталів, метод угод, метод галузевих коефіцієнтів та ін.
Визначення вартості аналоговими методами лежить на оцінці вартості подібного майна, тобто майна, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об'єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість або вартість подібних угод - цивільно-правова угода, предметом якої є подібне майно і яка має спільні ознаки з угодою, для укладення якої проводиться оцінка [37].
На відміну від розглянутих раніше методів, аналогові методи оцінки вартості підприємства базуються на використанні ринкової оцінки підприємств, подібних до підприємства, вартість якого оцінюється. Практичне застосування даних методів передбачає наявність інформації про середньоринкові ціни, яка може бути отримана на підставі моніторингу реалізованих угод з купівлі-продажу підпри-ємств-аналогів.
Формування сукупності підприємств-аналогів здійснюється з урахуванням специфіки та профілю діяльності, місцерозташування, орієнтації на певну групу покупців, стадії життєвого циклу, розміру підприємства, тривалості роботи на ринку, стратегії та тактики діяльності, кліматичних та територіальних особливостей, фінансових характеристик та ін.
Застосування методу ринку капіталу припускає аналіз ринкових цін на акції підприємств-аналогів та виявлення на цьому ґрунті залежностей між ціною акції та фінансовими показниками діяльності підприємств. Найчастіше використовують залежності, які формуються через мультиплікатори (співвідношення), а саме:
• ціна до виручки від реалізації;
• ціна до грошового потоку;
• ціна до вартості чистих активів (балансові активи за мінусом зобов'язань);
• ціна до чистого прибутку;
• ціна до чистого доходу (чистий прибуток плюс амортизація активів);
• ціна до брутто-результату експлуатації інвестицій (доходу до вирахування відсотків та податків).
При оцінюванні нерухомості може використовуватися також метод валового рентного мультиплікатора, вираховується на основі порівняння продажної вартості та потенційної валової ренти (річних орендних надходжень, які фактично або потенційно можуть отримуватися при здачі об'єкта нерухомості в оренду).
Використовуючи метод угод, відбирають угоди на купівлю-продаж підприємств з найбільш схожими характеристиками, насамперед фінансовими. По цих угодах розраховують мультиплікатор ринкової ціни до балансового значення показника (як правило, балансової вартості активів або прибутку).
Отримані результати усереднюють та використовують для прогнозування ринкової вартості оцінюваного підприємства. Оціночна вартість визначається як добуток балансового показника оцінюємого підприємства на відповідний мультиплікатор.
Метод галузевих коефіцієнтів передбачає побудову одно або багатофакторної кореляційно-регресійної моделі, яка описує залежність між ринковою ціною підприємства та будь-якими показниками його господарсько-фінансової діяльності. Наприклад, у роздрібній торгівлі такими показниками (чинниками) є: чистий дохід (прибуток);
вартість активної частини основних фондів підприємства; вартість товарних запасів підприємства.
Досвід закордонних оціночних фірм свідчить [108, с.285], що:
• бухгалтерські фірми та рекламні агенції продаються відповідно за 0,5 та 0,7 валової річної виручки;
• ресторани та туристичні агенції - відповідно за 0,25-0,5 та 0,04-0,1 валової річної виручки;
• автозаправочні станції - за 1,2-2 місячні виручки;
• підприємства роздрібної торгівлі - за 0,75-1,5 обсягу чистого річного доходу, вартості обладнання та товарних запасів;
• машинобудівні підприємства - за 1,5-2,5 суми чистого річного доходу та вартості запасів.
Широко відомо також „золоте правило" оцінки підприємств для промислових галузей економіки; покупець ніколи не платитиме за підприємство більше 4-х кратного обсягу прибутку до оподаткування.
При використанні мультиплікаторів (оціночних співвідношень або галузевих коефіцієнтів) слід використовувати такі правила:
1) мультиплікатори по зіставних підприємствах (подібних об'єктах оцінки) повинні мати мінімальну варіативність, що перевіряється шляхом розрахунку коефіцієнту варіації, який не повинен перевищувати 5-10%;
2) мультиплікатори слід застосовувати до підприємства-об'єкта оцінки таким самим чином, яким вони були розраховані для зіставних підприємств.
Використовуючи різні модифікації аналогового методу оцінки, слід також пам'ятати різницю між визначенням вартості контрольної та неконтрольної (меншої) частки власності (рис. 5.3).
Право контролю - повноваження, отримані згідно із законодавством або відповідною угодою, які впливають на стратегію та/або дають змогу вирішувати питання управління певним підприємством.
Права контролю враховуються під час проведення оцінки шляхом застосування контрольної надбавки або контрольної знижки:
• контрольна надбавка - збільшення вартості об'єкта оцінки через
наявність більших прав контролю порівняно з вартістю об'єктів, які
характеризуються правами контролю в меншому обсязі;
• контрольна знижка - зменшення вартості об'єкта оцінки через відсутність права контролю або їх меншого обсягу порівняно з вартістю об'єктів, які характеризуються правами контролю в більшому обсязі.
З врахуванням цього обрахована вартість корегується на знижку за неконтрольний характер вартості (звичайно 20-25%), премію за контроль (звичайно 30-40%) або знижку за недостатню ліквідність (звичайно 30-40%).
Остаточна вартість підприємства при використанні аналогового методу обчислюється шляхом застосування цінових поправок:
1) на вартість не функціонуючих активів, які можуть бути продані (плюс);
2) на відсоток невикористання виробничих потужностей (плюс);
3) на обсяг дефіциту власного обігового капіталу (мінус);
4) на вартість зобов'язань по природоохоронним та екологічним заходам (мінус).
На завершення огляду методів оцінки вартості підприємства, що використовуються у світовій практиці, необхідно ще раз наголосити на необхідності комплексної оцінки на базі використання різноманітних методичних підходів. Це дає змогу використовувати переваги окремих методів для мінімізації властивих їм недоліків.
Кожна група розглянутих методів має свою сферу застосування:
? майнові методи використовуються для визначення мінімальної ціни продажу підприємства, тобто його заставної, відновлюваної та ліквідної вартості;
? дохідні методи дають змогу визначити максимально допустиму (з точки зору індивідуального покупця) інвестиційну вартість підприємства, за якої забезпечується окупність витрат на його придбання та отримання необхідної норми прибутку;
? аналогові методи дають можливість проаналізувати найбільш імовірну вартість купівлі-продажу підприємства.
Оцінка вартості підприємства, здійснена різними методами, може давати різноманітну комбінацію результатів. Характеристика можливих комбінацій результатів оцінки та доцільних висновків наведена в табл.5.3.
У перебігу діагностики кризи розвитку підприємства особливе значення має визначення ліквідаційної вартості підприємства, тобто відповідно до Національного стандарту №1 [37] „вартості, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості". Строк експозиції - це термін, протягом якого об'єкт оцінки може бути виставлений для продажу на ринку з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною і тривалість якого залежить від співвідношення попиту та пропонування на подібне майно, кількості потенційних покупців, їх купівельної спроможності та інших факторів.
I. Залежно від терміновості та характеру організації про
дажу:
• упорядковану, коли розпродаж активів підприємства, що ліквідується, здійснюється протягом періоду часу, достатнього, щоб отримати максимально високі ціни продажу активів; період ліквідації активів у цьому випадку включає час на підготовку активів до продажу (у тому числі юридична підготовка), час на доведення інформації до потенційних покупців, час на ознайомлення з активами, час прийняття рішення щодо їх купівлі, час накопичення необхідних грошових коштів, час безпосереднього здійснення купівлі, час перевезення активів тощо; як свідчить світова практика, упорядкована ліквідація підприємства залежно від розміру коливається в інтервалі 2-10 років;
• вимушену, коли активи підприємства розпродаються максимально швидко, часто одночасно на одному аукціоні; у цьому разі складовими періоду ліквідації активів є час на підготовку активів до продажу, час на визначення форми продажу, час між об'явленням торгів (конкурсу, аукціону) та їх проведенням;
• вартість припинення існування активів, коли активи не розпродаються, а списуються та знищуються; вартість підприємства у цьому разі оцінюється як від'ємна величина, що являє собою обсяг витрат, які необхідно понести для знищення активів.
Для прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства об'єктом оцінки є упорядкована ліквідаційна вартість підприємства, однак термін ліквідації активів не повинен перевищувати законодавчо визначеної тривалості ліквідаційної процедури.
II. Залежно від об'єкта оцінки розрізняють:
• ліквідаційну вартість окремого активу, яка обраховується, як правило, аналоговим або витратним методом;
• ліквідаційну вартість групи активів, що використовуються спільно (наприклад, обладнання цеху, певний виробничий комплекс тощо); при оцінці ліквідаційної вартості групи залежно від її складу можуть використовуватися знижки (або надбавки) за комплексність придбання;
• ліквідаційну вартість певного виду діяльності або структурного підрозділу підприємства, який має відокремлене майно та може бути проданий відокремлено; ліквідаційна вартість окремого бізнесу визначається не як сума ліквідаційної вартості активів, що використовуються для її здійснення, а доходами, які можуть бути отримані в разі продовження господарсько-фінансової діяльності;
• ліквідаційна вартість підприємства в цілому, яка являє собою сукупну вартість усіх видів активів з врахуванням витрат на їх ліквідацію (припинення існування активів); як свідчить провідний американський оцінювач Ш.Пратт „ліквідаційна вартість підприємства як цілого завжди менше, ніж виручка, отримана від роздільного продажу його активів" [206].
Визначення ліквідаційної вартості базується на концептуальних положеннях теорії оцінки, що були розглянуті вище, з урахуванням особливостей визначення цього виду вартості.
1. Оцінка ліквідаційної вартості відноситься до так званих активних видів оцінки, тобто отримані результати використовуються для прийняття відповідних управлінських рішень.
2. Особливістю оцінки ліквідаційної вартості є високий ступінь залежності третіх сторін від результатів оцінки. На відміну від оцінки інших видів вартості, експерт-оцінювач співпрацює як із замовником, так і зі споживачем експертної інформації, якими є різні особи.
3. Для використання ліквідаційної вартості як бази оцінки необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об'єкта оцінки, для якого проводиться оцінка, типовим для ринку умовам продажу подібного майна. Визначення ліквідаційної вартості здійснюється на основі інформації щодо подібних угод з подібним майном.
4. Одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначеної ринкової вартості об'єкта оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законодавством, з метою стимулювання попиту потенційних покупців до придбання об'єкта оцінки.
5. Ліквідаційна вартість підприємства формується під впливом багатьох факторів, серед яких, крім базових, які визначають ринкову вартість підприємства, виділяють специфічні фактори -терміновість реалізації активів, психологічна привабливість активів, їхній зовнішній вигляд, місце та час продажу, ступінь рекламної підготовки, відсутність гарантійних зобов'язань або часткова комплектація (для обладнання) тощо.
Найважливішим специфічним фактором, що обумовлює ліквідаційну вартість підприємства, є час реалізації активів.
Дослідження впливу цього фактора, проведене українськими фахівцями аудиторської фірми „КАУПЕРВУРД" під керівництвом Галасюка В.В., дало змогу запропонувати принцип беззбиткової реалізації активів за ціною нижчою, ніж його ринкова вартість, який може бути покладено в основу обґрунтованого визначення ліквідаційної вартості [165]. Суть цього принципу полягає в тому, що збитки, які виникають при реалізації окремих активів за ціною нижчою, ніж його ринкова вартість, мають бути компенсовані доходами від розміщення грошових коштів, одержаних у попередні періоди.
Визначені параметри розраховуються на підставі інформаційної бази даних, накопиченої в оцінювача.
При оцінці ліквідаційної вартості визнається доцільним розширити інтервал оцінки та вибирати Вринк та Тринк з інтервалів: [Всер -ід, ВСЄр + й ], [tcep -it, tcep + it], де /=1,2,3. Вибір /=3 відповідає відомому правилу трьох а і гарантує, що будь-яка випадкова величина Bt потрапить до даного інтервалу.
Враховуючи вищенаведене, для проведення розрахунків ліквідаційної вартості рекомендується використовувати нижні границі означених вище інтервальних характеристик С та t, що дає можливість ініціювати інтерес до об'єкта продажу та забезпечити його продаж на першому аукціоні.
При оцінці ліквідаційної вартості майна кризового підприємства в перебігу діагностики наслідків виникнення ситуації банкрутства слід додатково враховувати описані нижче особливості.
1. При визначенні ліквідаційної вартості слід враховувати часові обмеження, передбачені Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6, ст.22] - максимальна тривалість ліквідаційної процедури становить 12 місяців, за рішенням господарського суду вона може бути подовжена на строк не більше 6 місяців.
2. При визначенні ліквідаційної вартості підприємства слід додатково врахувати обсяг витрат, пов'язаних із здійсненням процедури продажу активів. Ці витрати зменшують ліквідаційну вартість підприємства.
3. При ліквідації підприємства як юридичної особи борги цього підприємства не переходять до покупця. У зв'язку з цим, при визначенні ліквідаційної вартості дохідними методами (наприклад, при продажу окремих бізнесів) вартість його активів не зменшується на обсяг зобов'язань, як це робиться при розрахунку ринкової вартості (об'єктом оцінки є чисті активи), оскільки саме за рахунок грошових коштів, отриманих від покупців, здійснюється розрахунок з кредиторами підприємства.
З урахуванням вищевикладених особливостей оцінка упорядкованої ліквідаційної вартості майна кризового підприємства здійснюється у такій технологічній послідовності (рис.5.6):
1 етап - інвентаризація наявного майна на дату оцінки, яка
здійснюється відповідно до діючих нормативно-інструктивних документів [36, 44,70];
2 етап - аналіз складу та стану активів, що підлягають
продажу в перебігу ліквідаційної процедури.
Відповідно до Закону Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6, ст.26] усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені у ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком:
• об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які у разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку;
• речей, визначених родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування;
• індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання;
• майна, виключеного з обороту (ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку).
•
Проведення аналізу складу та стану активів має за мету групування активів за ступенем їх ліквідності та визначення для кожної групи активів часу та механізму їх продажу.
У складі активів виокремлюють:
• неліквідні активи - реалізувати які в даній місцевості та конкретній ринковій ситуації неможливо або вони не підлягають реалізації у зв'язку з певними законодавчими обмеженнями (наприклад, пам'ятки історії, об'єкти цивільної оборони, об'єкти, що забезпечують життєдіяльність певного населеного пункту - водопроводи, лінії електропередач, водойми, гідротехнічні споруди, інші об'єкти комунальної інфраструктури, об'єкти житлового фонду тощо);
• обмежено ліквідні активи, до складу яких відносяться активи, які можна використовувати тільки за їх технологічним призначенням, що обумовлює обмежено коли їх потенційних покупців;
• витратно-ліквідні активи, реалізація яких можлива тільки за умови демонтажу, витрати на проведення якого перевищують можливу ціну їх продажу; особливої уваги заслуговують ті види витрат-лік-відних активів, в яких міститься матеріали, що мають екологічну небезпечність; незважаючи на неминучі і значні витрати в перебігу ліквідаційної процедури, такі активи повинні бути ліквідовані, передані відповідним спеціалізованим організаціям або утилізовані (вторинна сировина, металобрухт, макулатура тощо).
З етап - визначення форми продажу майна та його організатора.
Відповідно до Закону [6, ст.ЗО] продаж майна банкрута може здійснюватися в таких формах:
1) відкритий конкурс (аукціон) - при наявності двох і більше пропозицій щодо придбання майна;
2) закритий конкурс (аукціон) - для реалізації майна банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження; у закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права;
3) прямі договори купівлі-продажу та поступки вимог банкрута -за згодою комітету кредиторів.
Реалізація майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України „Про приватизацію державного майна" [23] та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.
Типовою формою реалізації майна підприємства-банкрута є публічні торги, ознаками проведення яких є виконання таких вимог:
• організатор продажу повинен попередньо оголосити про проведення торгів через засоби масової інформації; в оголошенні наводиться уся необхідна інформація щодо часу торгів, умов участі, порядку ознайомлення, порядку розрахунку тощо;
• учасники торгів повинні попередньо вносити завдаток, якщо інше не передбачено оголошеними умовами;
• особа, що виграли торг, зобов'язана укласти з організатором торгів договір або протокол, що має силу договору;
• в торгах бере учать не менше двох учасників (покупців).
Основною відмінністю конкурсу від аукціону є порядок подачі пропозиції щодо купівлі: при проведенні аукціону - покупці оголошують свої пропозиції відкрито, безпосередньо під час проведення аукціону, і можуть змінити до підведення підсумків аукціону; при проведенні конкурсу - тендерні пропозиції подаються в закритому вигляді за визначений термін до початку проведення конкурсу і, як правило, покупці не мають права зміни своїх пропозицій під час проведення конкурсу.
При проведенні аукціону єдиним критерієм визначення переможця є ціна продажу. Конкурси можуть бути комерційними (переможцем визнається особа, що запропонувала максимальну ціну продажу) або некомерційні (при їх проведенні поряд з ціновими враховуються і інші фактори, що визначені в умовах конкурсу, наприклад обсяг інвестиційних зобов'язань, кількість збережених робочих місць тощо).
Продаж активів, щодо обігу яких встановлені обмеження, здійснюється на закритих торгах, закритому конкурсі за участю осіб, які відповідно до законодавства можуть мати зазначені активи у власності чи на підставі іншого речового права.
При продажу цілісного майнового комплексу додатково зазначається порядок ознайомлення з ним, а у складі тендерної документації обов'язково надається згода Антимонопольного комітету України.
Публічні торги може проводить як безпосередньо суб'єкт анти-кризового управління (ліквідатор), так і спеціалізована організація. Незважаючи на те, що другий варіант потребує додаткових витрат він визнається доцільним, оскільки спеціалізована організація має відпрацьовану технологію роботи та підготовлених фахівців, канали оповіщення потенційних покупців, організоване місце для проведення торгів тощо.
Реалізація активів підприємств-боржників, що мають податковий борг, здійснюється відповідно до порядку, затвердженого Наказом №123 від 07.06.2001р. Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції „Про порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства" [63]. З метою захисту інтересів держави на різних стадіях провадження у справі про банкрутство при продажу активів платника податків для погашення його зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами організатором торгів виступає державна госпрозрахункова установа - Агентство з питань банкрутства. Торги здійснює спеціально підготовлений ліцитатор.
4 етап - розробка календарного графіка ліквідації активів, в
якому визначаються очікувані терміни реалізації окремих видів та
груп активів.
Як свідчить вітчизняна практика, реалізація активів під-приємств-банкрутів здійснюється у такі терміни (в середньому до):
• нерухомість - 18 місяців;
• обладнання-10 місяців;
• нематеріальні активи - 6 місяців;
• дебіторська заборгованість - 4 місяці;
• виробничі запаси, готова продукція, товари - 3 місяці;
• цінні папери та корпоративні права - 2 місяці.
5 етап - розрахунок ринкової вартості активів та середньо-очікуваного часу їх реалізації. При реалізації окремих елементів майна або групи активів найбільш доцільним є використання аналого вих та витратних методів; при продажу окремих бізнесів – дохідного методу. Середньоочікуваний час реалізації визначається на основі
попередньо сформованої бази даних про продаж об'єктів-аналогів.
6 етап - розрахунок ліквідаційної вартості активів підприємства шляхом дисконтування ринкової вартості з врахуванням встановлених часових обмежень продажу та визначеної ставки капіталізації (процентної ставки). Процедура дисконтування застосовується тільки для розрахунку ліквідаційної вартості тих активів, середнь-оринковий час реалізації яких вище максимальної тривалості ліквідаційної процедури.
7 етап - оцінка витрат, пов'язаних з ліквідацією активів, до складу яких входять комісійні винагороди рієлтерам, оплата послуг оцінювачів та юристів, адміністративні витрати, витрати щодо організації продажу, витрати щодо транспортування активів до місця їх продажу, рекламні витрати тощо. Як правило, обсяг цих витрат обраховується метод прямого розрахунку або виходячи із середньорин-кового обсягу (рівня) цих витрат.
Розмір ліквідаційних витрат залежить від складу майна за ступенем його ліквідності, форм продажу, терміновості реалізації, інтенсивності рекламної підтримки та стимулювання попиту тощо.
8 етап - визначення прогнозного обсягу грошових надходжень
від продажу активів підприємства-банкрута (ліквідаційної маси),
яка обчислюється шляхом вирахування із ліквідаційної вартості активів витрат, пов'язаних із ліквідацією активів.
Прогнозування обсягу грошових коштів, які потенційно можуть бути отримані в перебігу ліквідаційної процедури від продажу майна підприємства-банкрута, є необхідним підґрунтям для прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства та вибору адекватних антикризових заходів.
