Закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил — всезагальний (діє у всіх економічних системах) закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між рівнем, характером і структурою продуктивних сил і відповідними їм економічними типами і формами власності.
Продуктивні сили, формуючи разом з відносинами власності суспільний спосіб виробництва, відіграють у ньому визначальну роль, виступають його матеріально-речовим змістом, оскільки за своєю натуральною будовою є певною сукупністю речей, певними видами матерії (наприклад, електроенергія), а відносини власності — їх соціально-економічною формою. Розвиваючись динамічніше (під впливом потреб, інтересів людей та ін.), продуктивні сили поступово вступають у дедалі більшу суперечність з відносинами власності. А ті спочатку виступають як форма їх розвитку (тобто сприяють розвитку засобів виробництва, науки, задоволенню інтересів людини тощо), але з часом перетворюються на гальмо їхнього зростання, все більше не узгоджуються з потребами працівників, внаслідок чого між ними виникає конфлікт.
Ознаками такого конфлікту є різке зниження темпів економічного зростання, значне послаблення стимулів до праці, поглиблення економічних криз та ін. Внаслідок цього на зміну одним типам або формам власності приходять інші, досконаліші й розвинутіші. Наприклад, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка переважала впродовж XVI—XVIII ст., наприкінці XIX ст. прийшла акціонерна форма власності. Індивідуальний капіталіст виявився неспроможним (або йому для цього потрібні були б десятки років) нагромадити стільки коштів, щоб збудувати залізницю, купити великі промислові підприємства та ін. Тому в акціонерній формі власності об'єднуються капітали кількох чи багатьох капіталістів. Завдяки цьому розвинутіша форма власності розв'язує суперечність між двома сторонами суспільного способу виробництва, відкриває широкий простір для розвитку продуктивних сил.
Приблизно через 70—80 років й акціонерна форма власності у розвинутих країнах світу поступово перетворилася на гальмо розвитку базових галузей народного господарства, фундаментальних наукових досліджень, освоєння космічного простору тощо. Внаслідок виходу продуктивних сил за межі акціонерної власності Посилюється роль державної власності. Але такий розвиток подій не означає повного відмирання попередніх форм власності. Причиною одночасного існування ( плюралізму) різних форм власності є те, що цього потребує як система продуктивних сил загалом, так і її окремі елементи. Наприклад, для розвитку фундаментальних наукових досліджень пріоритетною є державна власність, для прикладних дослідно-конструкторських розробок — акціонерна. А чимало наукових досліджень можуть найбільш успішно розроблятися невеликими науковими колективами і навіть дослідниками-одинаками.
Щоб провадити раціональну економічну політику, потрібно знати вимоги даного закону в єдності з вимогами інших законів. Наприклад, цей закон може на певному етапі еволюції економічної системи вимагати деякого послаблення державної власності, посилення колективної, індивідуальної, різного поєднання цих типів власності тощо.
Технологічний спосіб виробництва. Техніко-економічним відносинам властиві закон концентрації виробництва, закон усуспільнення виробництва і праці та ін. Кожний з них має специфічну дію на різних етапах технологічного способу виробництва. Так, відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють три способи технологічного виробництва, заснованих: 1) на ручній праці; 2) на машинній праці; 3) на автоматизованій праці. У розвинутих країнах світу швидко формується третій технологічний спосіб виробництва (заснований на автоматизованій праці), тоді як в Україні переважають два перших способи. Про це свідчить той факт, що у господарському комплексі України понад 40% працюючих зайняті ручною працею.
Господарський механізм. Підсистеми (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні відносини та відносини економічної власності) повинні перебувати у певній відповідності між собою. їх розвиток необхідно узгоджувати. Оптимальне співвідношення цих підсистем залежить насамперед від господарського механізму.
Господарський механізм — сукупність форм, методів та важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини.
Двома основними елементами господарського механізму є ринкові та державні методи управління економікою. У розвинутих країнах світу вони раціонально поєднуються. На цій основі західні вчені виділяють такий тип економічної системи, як змішана економіка. При створенні економічних союзів (наприклад, ЄС) виникає третій елемент господарського механізму — наддержавне управління економікою.
Суспільне виробництво — а) процес взаємодії людини з природою, яка (взаємодія) становить єдність праці людини, предметів і засобів праці; водночас людина зі своїм виробничим досвідом разом із засобами виробництва, які вона приводить у дію, формує продуктивні сили, що у процесі розвитку постійно збагачуються новими елементами; б) сукупність виробничих відносин між людьми, сутністю яких є економічна власність.
Серед різних елементів продуктивних сил єдиним джерелом багатства є людина (як основна продуктивна сила), її праця; інші елементи виступають речовими чинниками виробництва, які сприяють створенню матеріальних благ і послуг, але самі їх не виробляють. За їх взаємодії з працею людини виникає нова продуктивна сила яка, на перший погляд, може видатися як продуктивність (здатність створювати багатство) речових факторів виробництва. Підприємницька діяльність є різновидом праці.
Двома основними аспектами власності як економічної категорії є кількісний (певна сукупність різноманітних об'єктів власності) та якісний, який розкриває відносини між людьми щодо привласнення певних об'єктів у різних сферах суспільного відтворення і разом з якісним аспектом виражається в системі економічних категорій.
Всезагальний економічний закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил передбачає плюралізм різних типів і форм власності за одночасного домінування одного з них.